Як війна впливає на українську молодь: історія хлопця зі Словʼянська, який переїхав у Німеччину

Сучасні підлітки в Україні дорослішають під тиском війни — фізично, морально та емоційно. Хтось евакуювався й відкриває нові горизонти за кордоном, інші залишилися і вчаться жити в умовах повітряних тривог, відключень та невизначеності. Обидва шляхи — непрості.

«Війна спричинила одне з найшвидших масових переміщень дітей з часів Другої світової війни», — заявила виконавча директорка ЮНІСЕФ Кетрін Рассел. Близько 4,3 мільйона дітей були вимушені покинути свої домівки разом із батьками через повномасштабну війну. Із них — 1,8 мільйона опинилися за кордоном. 

Підлітковий вік — один з вирішальних періодів у житті людини. Саме в цей час формується ідентичність, встановлюються цінності, зʼявляються перші думки про свою майбутню професію та завершується шкільне навчання. 

Але для українських підлітків цей етап сьогодні асоціюється з війною, а не навчанням. Наразі на Донеччині проживає близько 20 тисяч дітей. Багато з них у громадах, де щоденні обстріли стали рутиною. Психологи називають підлітків однією з найуразливіших категорій у період воєнних дій: у них ще не сформовані механізми психологічного захисту, але вже достатньо усвідомлення, щоб переживати тривогу — за себе, близьких і майбутнє. 

Цю тривогу підтверджують соціологічні опитування. Майже 40% опитаних підлітків назвали страх за життя та здоровʼя — своє та рідних — головною зміною в житті у звʼязку з війною. Ще близько 25% вказали на відчуття невизначеності та страху перед майбутнім як одне з ключових переживань.

У цій статті ми досліджуємо, як війна впливає на молодь і спілкуємося з тими, хто обрав свій шлях розвитку за межами країни.

Освіта під час війни

Повномасштабна війна мала серйозний вплив на систему освіти: як на заклади, так і на студентів. 

Університети та школи були вимушені переходити на дистанційний формат навчання. Перехід в онлайн був раптовим — деяким школам знадобився цілий семестр, аби організувати процес. Рівень надання знань в дистанційному форматі часто відрізняється від формату наживо, що демонструє минулорічне опитування: понад 25% школярів незадоволені своїм форматом навчанням. Водночас варто зауважити, що деякі школи впоралися на відмінно — дивіться наш матеріал про роботу шкіл у Словʼянську. 

Окрім самого рівня знань, онлайн-навчання негативно впливає на навички соціалізації. Учні позбавлені можливості повноцінно спілкуватися з однолітками та викладачами, відвідувати лабораторії, гуртки та неформальні заходи. Це поглиблює почуття ізоляції та демотивації.

У закладах, які мають можливість проводити навчання наживо (наприклад, у школах на заході України), процес переривається повітряними тривогами та відключеннями електроенергії — усе це створює додатковий тиск на студентів та школярів. 

Крім того, тисячі школярів, студентів та викладачів переїхали, подекуди — за кордон. І хоча існують програми на кшталт «Українознавчого компонента», завдяки якій вдень діти вчаться в школах країн перебування, а ввечері вивчають українську мову, літературу та історію, все ж частина учнів таки покидають українські школи.

Молодь, що виїхала

Хоча велика кількість дітей виїхала за кордон вимушено — через загрозу життю та безпеку, останнім часом все частішими стають випадки усвідомленої добровільної міграції. Діти (часто — саме хлопці), закінчуючи школу, самі ініціюють переїзд. Аби розібратися в причинах такого рішення, ми поговорили з Владом (ім’я змінене на прохання хлопця).

Владу нещодавно виповнилося 18 років і сам він родом зі Словʼянська. Своє повноліття він зустрів за кордоном, а за короткий час після цього — переїхав у Берлін. 

Хлопець навчається на спеціальності «Компʼютерні науки» в одному з харківських вищих навчальних закладів. Наразі Влад рухається в напрямку Java-розробника: «Це розробка різних додатків, банківських і CRM-систем, тобто баз даних для компаній», — каже він. 

Влад проживає в Берліні вже декілька тижнів. Наразі хлопець живе у таборі для біженців та шукає квартиру для переїзду. Каже, що думав про переїзд близько року. 

Табір для біженців, Фото: Укрінформ

Головною мотивацією називає бажання розвиватися: «У Німеччині більше можливостей для IT-розробника. Багато компаній зупинили співпрацю з українцями через перебої з електрикою та обстріли», — каже Влад. Мотивація хлопця не є унікальною: за даними опитування фундації Олени Зеленської, еміграція через прагнення нових можливостей — найпоширеніша серед тих, хто роздумує над переїздом. 

Проте тригером до остаточного рішення стала саме безпекова ситуація: «В один тиждень було багато обстрілів, ракета прилетіла поряд зі мною. Після цього почали багато говорити з батьками [щодо еміграції]». 

Хлопець підтримує контакт з Україною через звʼязок із сімʼєю та друзями. Каже, що розглядає можливість волонтерства в організації, яка допомагає новоприбулим українським біженцям. 

Щодо освіти — Влад досі продовжує навчання у своєму харківському університеті. Про можливість вступу в університет Німеччини каже невпевнено: «Я не хочу йти зі свого університету, але у майбутньому — можливо».

Хлопець вважає, що кращий рівень вищої освіти міг би змусити його переглянути рішення про переїзд: «Я думаю, що тоді я б залишився в Україні». 

Наостанок я запитав, чи хоче він повернутися в Україну після війни. Відповідь — ствердна: «В Україні простіше через мову, оточення та родину поруч. Я люблю Україну. Мені також подобається розвиток IT-сфери в Україні», — каже хлопець. Додає, що сумує за рівнем української цифровізації: «У нас все онлайн. Тут не так [сміється]».

Викрадені росією

Коли говоримо про молодь в Україні та за кордоном, не можна забувати про тих, кого викрала росія. Російські служби вивезли на свої території близько 20 тисяч дітей — переважно з півдня України.

За словами Андрія Єрмака, там вони зіштовхуються з переслідуваннями, катуваннями та допитами. Коментуючи повернення однієї з груп викрадених дітей до України, Єрмак писав: «Один із хлопців зазнав тиску лише через те, що не хотів навчатися у російській школі. Найменшій із врятованих лише три роки, і навіть вона встигла зазнати насильства через українську мову». 

Окрім цього, 24 Канал повідомляв про роботу таборів для «перевиховання», в які відправляють викрадених українських дітей. Там вони піддаються пропаганді та спробам зміни світогляду.

Молодь в Україні

Хоча кількість молодих людей, які були вимушені евакуюватися — величезна, більшість із них, як свідчить минулорічне опитування «Українська молодь сьогодні», повернулися додому. Основними причинами повернення є відносне покращення безпекової ситуації та сум за домом, сімʼєю і друзями.

Понад 80% молоді планують своє майбутнє в Україні, а понад 90% вірять, що Україна переможе у війні. 

Звідси молоді люди і черпають мотивацію: вони хочуть бути корисними та впливати на майбутнє країни. За даними дослідження «Українська молодь сьогодні», майже 95% людей віком від 16 до 35 років жертвували гроші на армію, 75% — підписували петиції, близько 60% — публікували дописи у соціальних мережах на важливі для них теми, майже 50% — долучалися до громадської чи політичної справи, і близько 25% — брали участь в акціях протесту. 

Отже, активна участь у громадському житті — волонтерство, молодіжні ініціативи, соціальні кампанії — асоціюється зі зменшенням бажання виїхати з країни. Чим сильніше молодь усвідомлює Україну як власну державу, яку вони формують, — тим менше вона прагне виїжджати.

Психологічний стан молоді 

Внаслідок повномасштабної війни з росією українські підлітки та молоді люди часто переживають хронічний стрес і психологічну дезадаптацію. Опитування Teenergizer, проведене у 2024 році, показало: 80% української молоді щоденно переживають стрес, а 70% — відчувають безпорадність.

В опитуванні U-Report за 2023 рік понад 70% молоді заявили, що потребують психологічної підтримки. Водночас лише 30% зверталися по допомогу до фахівців. Це свідчить про розрив між потребою у психологічній допомозі та її реальним отриманням. Ось що про це каже психологиня Надія Розогіна: «Є така культурна особливість в Україні: не визнавати, що потребуєш допомоги. Почнемо з того, що розмова з фаховим психологом не зашкодить нікому. Наприклад, психолог може допомогти визначити чи потрібна серйозніша допомога, чи достатньо однієї розмови. І загалом значно ефективніше працювати превентивно, не чекати коли вже припече так, що потрібна «психологічна реанімація». Якщо вже вчитися усвідомлювати для себе момент коли потрібна допомога, то це в першу чергу тоді, коли стає складно виконувати повсякденні функції: працювати, спати, будувати стосунки, діяти, чи проявляти до себе побутову турботу (митися, їсти регулярно і т.д.)».

Якщо ви підліток або молода людина й відчуваєте потребу в розмові чи підтримці — зверніться до teenergizer.org. Це благодійна організація, що надає індивідуальні онлайн-консультації, де анонімно можна обговорити школу, дружбу, здоровʼя, саморозвиток, секс та свої права. 

Якщо ви доросліші, але відчуваєте таку ж потребу — зверніться до всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». Тут можна анонімно отримати онлайн/офлайн консультації, а також знайти контакти гарячих ліній підтримки.

Памʼятайте, що звернення до спеціаліста — це не ознака слабкості, а крок до самопізнання та здоровʼя.

Підсумовуючи, війна докорінно змінила життя української молоді: хтось продовжує будувати майбутнє вдома, інші — шукають нові шляхи за кордоном. Попри труднощі, більшість залишаються активними, небайдужими та сповненими надії. Їхня стійкість — один із найсильніших ресурсів сучасної України.

Автор: Єгор Варламов