“Їдеш і знаєш, що в тебе ціляться”. Інтерв’ю з керівником місії “Проліска” на Донеччині

СТАТТІ

Фото: Facebook Евгений Ткачев, дизайн: 6262

"Іноді відчуття таке, ніби їдеш, а в скроню впирається пістолет. Оператор дрона дивиться: "Ага, гуманітарна місія…" Стрілятиме чи ні - залежить від його совісті або від Божої милості" - каже герой нашого інтерв’ю Євген Ткачов.

У 2014-му він вивозив зі Слов’янська лежачих і стареньких - і сам опинився в полоні. До повномасштабного вторгнення очолював філію "Проліски" у Часів Ярі, звідки родом. Сьогодні - керівник гуманітарної місії "Проліска" на Донеччині, виїжджає у Костянтинівку та навколишні громади і евакуює тих, кому найважче виїхати самим - стареньким, маломобільним, покинутим. Євген Ткачов називає свою діяльність покликанням. За його плечима - роки волонтерства, діяльність у реабілітаційному центрі для алко- і наркозалежних, організація денного дитячого притулку, таборів для дітей, допомога переселенцям із житлом і навіть гуманітарні місії у Кенії і Руанді.

Полон і знайомство з "Проліскою"

“Їдеш і знаєш, що в тебе ціляться”. Інтерв’ю з керівником місії “Проліска” на Донеччині, фото-1

Фото: Facebook Евгений Ткачев

Весна-літо 2014-го. Слов’янськ у блокаді російських окупантів та їх поплічників. Євген завозить туди харчі, забирає лежачих і стареньких. Робив по кілька рейсів на день поки це не "набридло" тим, хто тримав місто. Разом з ним затримали ще одного побратима - Олександра Решетника. Спершу їм хотіли дати 30 діб "штрафбату", а потім, коли дізналися, що вони віруючі протестанти, заговорили про перекваліфікацію статті - "ідеологічна диверсія", яка передбачає розстріл. Вижили, бо арешт стався за три дні до втечі окупантів зі Слов’янська. Їх просто забули в тюрмі.

Того ж року наш герой познайомився з Євгеном Капліним - засновником "Проліски". Коли гуманітарна місія розрослась, її помітила і підтримала Агенція ООН у справах біженців. У 2017 році Каплін покликав його в команду, тоді це вже була велика організація.

Хоспіс у Часів Ярі і ферма для виживання

“Їдеш і знаєш, що в тебе ціляться”. Інтерв’ю з керівником місії “Проліска” на Донеччині, фото-2

Фото: Facebook Евгений Ткачев

На початку співпраці з гуманітарною місією Євген з родиною відкрили хоспіс для стареньких у Часів Ярі, яких евакуйовували з лінії фронту. Держава не могла їх прийняти формально через наявність родичів на папері. Щоб утримувати заклад, завели "маленьку ферму": кілька корів, свині, тисячі курей і бройлерів. Перед повномасштабним вторгненням запаслися крупами, ліками, пальним і підгузками. Після 24 лютого 2022-го хоспіс з 50 підопічними евакуювали на Хмельниччину. Тепер ним опікується син Євгена.

"Минулого тижня відкрили останній мішок гречки, куплений ще до 24 лютого. І останню пачку соледарської солі" - каже Євген.

Повномасштабне вторгнення і як дрони змінили евакуацію у 2025

“Їдеш і знаєш, що в тебе ціляться”. Інтерв’ю з керівником місії “Проліска” на Донеччині, фото-3

Фото: Facebook Евгений Ткачев

Після 24 лютого 2022 року, "Проліска" масштабувалась і з прифронтової організації виросла у всеукраїнську. Для Євгена це була евакуація у другому ешелоні за військовими: Сіверськодонецьк, Сіверськ, Соледар, Бахмут, Часів Яр, Нью-Йорк, Торецьк, тепер - Костянтинівка.

Дрони змінили все: раніше могли їхати майже по лінії фронту, ховатися за будинками. Тепер - ти постійно під прицілом. Їдеш і відчуваєш, ніби пістолет у скроні: натиснуть чи пожаліють - залежить від "совісті" оператора.

На Великдень їхню машину тричі атакували FPV-дрони: перший - знерухомив, другий і третій - добивали. Врятував військовий капелан Олександр Решетник - той самий, із яким були в полоні.

Нещодавно з’явилася броньована автівка, але більшість років доводилося працювати на звичайних легковиках і пікапах.

"Фронт рухається, а ми не можемо розпорошуватися: концентруємося на Костянтинівці - вивозимо до Дружківки й Краматорська, далі - комфортними бусами “Проліски” чи “швидкими” по Україні".

Чому люди залишаються і не хочуть евакуюватися

“Їдеш і знаєш, що в тебе ціляться”. Інтерв’ю з керівником місії “Проліска” на Донеччині, фото-4

Фото: Facebook Евгений Ткачев

Головна причина - страх бідності і втрати всього нажитого.

"Старенькі розуміють: телевізор, пральна машина, зимові чоботи - вони вже не куплять. Квартира ще якось, а приватний будинок - це кожне дерево своїми руками посаджене. Вирвати людину з такого місця - як пересадити багаторічну ялинку: може не прижитися".

Додаються звичка до місця і вік: дехто востаннє був у Бахмуті 20 років тому, у Краматорську - 40. Києва не бачили ніколи.

Є й "умовні ждуни", які чекають не сам "русскій мір", а зустріч із дітьми і родичами, які живуть у Росії.

Гуманітарка теж гальмує евакуацію. Коли є гарячі обіди, крупи, олія, допомога на дрова - пенсію можна майже не витрачати. Люди кажуть: "Навіщо їхати? Тут проживу пів року, якщо не прилетить".

Часто відмовляються в останню мить або збирають речі годинами. Хтось пів години ловить кота - без нього не виїде.

Найважче - чути плач під час виїзду: Люди відчувають, ніби їх везуть "на заклання". Вони буквально виють від горя. Історії про покинутих дітей, про синів-алкоголіків, що воюють "на тому боці".

"Якби не Божий фільтр, усе це не витримати" - зізнається Євген.

Сам він кілька разів був поранений і контужений. Перший раз - коли під обстрілом рятував поранених військових. Другий - унаслідок атаки дронів на Великдень.

"Уламки - дрібні, Бог зберіг" - каже Євген.

Це мої люди

“Їдеш і знаєш, що в тебе ціляться”. Інтерв’ю з керівником місії “Проліска” на Донеччині, фото-5

Фото: Facebook Евгений Ткачев

Організація намагається зменшити хибні виклики: збирають первинну інформацію від самих людей, звіряють із соцпрацівниками, колишніми сусідами, волонтерськими чатами. Співпрацюють з іншими організаціями, поліцією.

Щодо співпраці з органами місцевої влади, то буває по-різному. У якихось громадах голови самі під обстрілами вивозять людей і доставляють гуманітарну допомогу, а іноді - немає злагодженої організації. Треба враховувати і людський фактор - каже Євген.

"Коли просять родичі - інколи брешуть, аби ми просто перевірили, що їхні живі. Ми не маємо права ризикувати без потреби".

Євген зізнається, що люди можуть розчаровувати. Коли їдеш у небезпечні райони і ризикуєш життям, а на адресі - нікого. Але є покликання і талант. Як музикант - він гратиме навіть без сцени.