Ілюзія контролю: як росія інформаційно «привласнює» Слов’янськ і Краматорськ

Російська армія не контролює Слов’янськ і Краматорськ, однак у російському інформаційному та політичному просторі ці міста дедалі частіше подають так, ніби їхнє захоплення — майже доконаний факт. Їх включають до російських «виборчих округів», про наближення до них заявляє Володимир Путін, а соцмережі наповнюють фейковими та згенерованими штучним інтелектом відео про життя міст. На тлі реальних бойових дій це формує окрему інформаційну реальність, у якій росія намагається символічно встановити контроль раніше, ніж здатна зробити це на полі бою.

«До околиць залишилося кілька кілометрів»: що заявив Путін

На початку вересня 2026 року Володимир Путін вкотре описував ситуацію на Донеччині як послідовне просування російської армії.

Під час пресконференції 1 вересня він заявив, що російські війська нібито «нарощують темпи наступу», а захоплення Донецької області відбувається «планово». За його твердженням, лише протягом серпня російські сили захопили 270 квадратних кілометрів та 15 населених пунктів.

Окремо Путін зупинився на Слов’янську, Краматорську та Дружківці. Він стверджував, що підрозділи російського угруповання «Південь» нібито наблизилися до східних околиць Слов’янська й Краматорська та південних околиць Дружківки на відстань від 1,5 до 4 кілометрів.

Однак дані з відкритих джерел цю картину не підтверджували.

Інститут вивчення війни (ISW) у звіті за 2 вересня окремо проаналізував заяви Путіна та дійшов висновку, що доступні відкриті дані не підтверджують заявлених ним масштабів просування. За підрахунками ISW, у серпні російські війська захопили 73,14 км² Донецької області, а якщо враховувати також території просування та інфільтрації — 104,44 км². На всьому театрі бойових дій ISW оцінював територію, на якій російські війська закріпилися або яку захопили протягом серпня, приблизно у 90,35 км².

Не підтверджувалася й заява про відстань у 1,5–4 кілометри до трьох міст.

Джерело: ISW

Український проєкт DeepState на початку вересня показував найближчі російські позиції приблизно за 12 кілометрів від Краматорська та Слов’янська і більш ніж за 10 кілометрів від Дружківки.

Ще показовішою була заява Путіна про нібито захоплення Святогірська.  ISW назвав її відірваною від доступних доказів: навіть під час максимального російського просування навесні та на початку літа російські сили, за оцінкою аналітиків, перебували щонайменше за 13 кілометрів від міста. Також заяву про захоплення спростував голова Святогірської ВА Володимир Рибалкін, записавши відео зі Святогірська, а також бригадний генерал Андрій Білецький, який знаходився безпосередньо у Святогірську.

Тобто йшлося не просто про різні оцінки динамічної лінії фронту. Кремль описував як факти події, для яких незалежні відкриті джерела не знаходили підтверджень.

Російський депутат для Краматорська і Слов’янська

18–20 вересня 2026 року росія провела вибори до Державної думи. Вперше для окупованої частини Донеччини були сформовані окремі одномандатні округи: Макіївський №13, Донецький №14 і Горлівський №15. Існування цих трьох округів зафіксоване і в документах створеної росією «виборчої комісії ДНР».

Джерело: Reuters

Але межі округів росія визначала не за реальною лінією контролю.

До Горлівського одномандатного округу №15 російське законодавство формально включило, зокрема, Краматорськ. За даними, оприлюдненими на основі російської «нарізки» округів, до цього ж округу віднесли Слов’янськ, Лиман і Костянтинівку — українські міста, які російська армія не контролює.

У російському реєстрі для Горлівського округу нарахували 550 973 «виборці». Загалом у трьох округах на території Донецької області російська сторона заявляла понад 1,6 мільйона виборців.

Ця цифра сама по собі проблематична для перевірки. За роки повномасштабної війни мільйони людей залишили свої домівки, частина територій була зруйнована, а частина міст, населення яких росія включає до своїх розрахунків, узагалі перебуває під контролем України.

У Краматорську чи Слов’янську російських дільниць не було. Але в російській політичній конструкції мешканці цих міст уже отримали округ і кандидата, який має їх нібито «представляти».

Саме це є одним із найпоказовіших прикладів інформаційного та адміністративного «привласнення» території: контроль над нею спочатку створюється на папері.

«Єдина Росія» перемогла там, де росія навіть не проводить голосування

У трьох створених росією округах переможцями оголосили представників «Єдиної Росії».

За остаточними даними, які оприлюднила окупаційна «виборча комісія», Ірина Куксенкова нібито отримала 72,55% у Макіївському окрузі, Олександр Бородай — 72,18% у Донецькому, а Сергій Макаров — 72,76% у Горлівському.

Ці показники важливо називати саме заявленими російською стороною результатами, а не показниками реальної підтримки.

Процедура голосування на окупованих територіях суттєво відрізнялася від стандартної виборчої процедури.

Дострокове голосування там тривало з 30 серпня до 17 вересня — фактично до початку основних трьох днів голосування. Російські джерела повідомляли, що вже після першого офіційного дня, якщо враховувати дострокові голоси, участь нібито взяли близько 1,6 мільйона людей.

Водночас Euronews зафіксував, як мобільні групи з урнами їздили населеними пунктами окупованої частини Донеччини, а членів комісій супроводжували озброєні силовики.

Джерело: Reuters

Російські правила також передбачали можливість голосувати не лише на дільницях, а й на прибудинкових територіях, у місцях загального користування та за допомогою мобільних груп.

Незалежної місії ОБСЄ, яка могла б дати міжнародну оцінку процедурі, на цих виборах не було. Європейський Союз окремо звернув увагу на рішення росії не запрошувати спостерігачів ОБСЄ.

Україна та ЄС не визнають російські «вибори»

Ще 13 серпня Центральна виборча комісія України ухвалила заяву про нелегітимність підготовки російських виборів на тимчасово окупованих територіях.

ЦВК наголосила: результати такого голосування, протоколи та депутатські мандати є юридично нікчемними і не створюють правових наслідків в Україні. Комісія прямо назвала використання росією виборчих процедур інструментом легітимізації окупації та спробою інтегрувати українські території до російського політичного і правового простору.

18 вересня аналогічну позицію оприлюднило Міністерство закордонних справ України. У МЗС заявили, що російські «вибори» на окупованих територіях не створюють жодних правових підстав для поширення російської юрисдикції на територію України.

21 вересня свою позицію оприлюднив Європейський Союз. ЄС заявив, що не визнає ані проведення російських «виборів» на тимчасово окупованих територіях України, ані їхніх результатів.

Таким чином, включення Краматорська та Слов’янська до російського округу не змінює їхнього правового статусу. Але воно виконує іншу функцію — створює для російської аудиторії адміністративну карту, на якій ці українські міста вже вписані до російської політичної системи.

Від «виборчих округів» до асфальту: навіщо російській пропаганді Слов’янськ

Паралельно з великими політичними конструкціями працює значно простіший рівень пропаганди — щоденні фейки.

У серпні Центр протидії дезінформації повідомив про кампанію навколо відео, яке російські ресурси видавали за зйомку у Слов’янську.

На кадрах дорожники укладали асфальт. Російські акаунти стверджували, що роботи нібито проводять у прифронтовому Слов’янську, поки російська армія наближається до міста. До відео додавали твердження, що таким чином місто нібито «готується зустрічати російську армію», а гроші на дороги витрачають «замість укріплень для ЗСУ та укриттів для українців».

Насправді відео було зняте за сотні кілометрів від Слов’янська — у Подільську Одеської області.

Джерело: ЦПД

Фактчекери StopFake знайшли оригінальну публікацію від 29 липня та геолокалізували місце зйомки на вулиці Соборній у Подільську. Вони зіставили будівлі, рекламний щит, зупинку, квітковий магазин та супермаркет із зображеннями місцевості.

Центр протидії дезінформації пояснив мету такого вкиду:

«Подібними маніпуляціями ворог прагне підірвати довіру жителів до влади та Сил оборони України».

Цей приклад показовий своєю простотою. Для створення фейку навіть не знадобилося генерувати відео: достатньо було взяти реальний запис з іншого міста, змінити геолокацію і додати потрібний підпис.

У результаті виникла історія, яка одночасно підтримувала кілька тез: російська армія нібито вже зовсім близько; українська влада нібито не готує місто до оборони; гроші нібито витрачають безглуздо; майбутнє Слов’янська начебто вже визначене.

Реальна загроза при цьому нікуди не зникає

Було б помилкою робити висновок, що російська загроза Слов’янську та Краматорську є лише інформаційною. Бойові дії на Донеччині тривають, а російське командування справді намагається просуватися до агломерації.

За оцінкою ISW, одним із російських оперативних завдань залишається наступ на Слов’янськ, Краматорськ і Дружківку зі сходу. Інший напрямок передбачав спробу захопити Лиман, форсувати Сіверський Донець та створити загрозу Слов’янську з півночі.

Тобто стратегічний інтерес росії до цих міст цілком реальний. Проте між наміром захопити місто і контролем над містом — принципова різниця. Саме цю межу російська інформаційна кампанія регулярно намагається стерти.

Що насправді відбувається на Донеччині

Попри перебільшення російської пропаганди, ситуація на фронті в Донецькій області залишається складною. Російські війська продовжують наступальні дії та намагаються просуватися на низці напрямків. Слов’янськ, Краматорськ і Дружківка залишаються серед міст, у напрямку яких російське командування намагається розвивати наступ.

Однак реальна ситуація на полі бою суттєво складніша за картину безперервного російського просування, яку формують заяви російського керівництва та пропагандистські ресурси. На окремих ділянках українські військові не лише стримують російські атаки, а й проводять власні наступальні та контрнаступальні дії, повертаючи території під контроль України.

Один із таких прикладів — операція «Вівальді» на Лиманському напрямку.

19 вересня Інститут вивчення війни (ISW) повідомляв про значні українські контрнаступальні дії на північ від Лимана. Начальник штабу та заступник командувача Третього армійського корпусу Петро Горбатенко повідомив про зачистку Рай-Олександрівки, куди раніше проникали російські підрозділи.

Аналітики ISW також не знаходили доказів того, що російські війська утримують позиції у Святогірську, попри попередні заяви Володимира Путіна про його «захоплення». Щодо Лимана аналітики фіксували окремі російські інфільтрації, але не підтверджували закріплення російських сил у місті.

28 вересня Третій армійський корпус повідомив про завершення третього етапу операції «Вівальді». За даними корпусу, українські військові звільнили Нове, Рідкодуб і Катеринівку, а також відновили контроль над Карпівкою та Новомихайлівкою.

За заявою Третього корпусу, лише під час третього етапу українські сили повернули 51 км² території, а від початку наступальних дій — 176 км².

Джерело:DeepState

У корпусі також заявили, що під час операції втрати російських сил становили близько двох тисяч військових, ще понад 250 потрапили в полон. Ці цифри наведені українською військовою стороною.

Операція «Вівальді» не означає, що загроза для півночі Донеччини зникла або що російський наступ припинився. Бої тривають, а російські війська продовжують спроби просування. Водночас цей приклад показує важливу різницю між реальною ситуацією на фронті та її відображенням у російському інформаційному просторі.

Лінія бойових дій не рухається безперервно лише в одному напрямку. Українські сили на окремих ділянках проводять власні наступальні операції, повертають території та змушують російські підрозділи реагувати на українські дії. Тому твердження про нібито невпинне наближення російської армії до Слов’янська та Краматорська не передають усієї картини бойових дій на Донеччині.

Саме на цьому тлі особливо помітною стає різниця між реальною ситуацією та образом, який росія намагається створити навколо Слов’янська і Краматорська.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.