Голодомор. Спогади моєї бабусі (блог)

Голодомор. Спогади моєї бабусі, Лідія Хаустова

Бабуся Ліда народилася у селі Велика Рибиця на Сумщині у 1923 році. Ще коли вона була маленька, її тато перевіз сім’ю до Слов’янська Донецької області. У селі тоді залишилися її бабуся і дідусь.

Бабушка померла у жовтні 2013 року. Але я досі згадую її історії, її життя, її саму. 

Я часто з нею говорила про ті часи. Про війну, евакуацію і голодомор. Не все вона згадувала чітко. Можливо щось плутала. ЇЇ історії завжди були болючими. А на очах з’являлися сльози. 

Геноцид у вигляді голодомору 1932-1933 років бабауся пам’ятала. Хоч і була тоді ще маленька. Справа у тому, що в містах голодомор був не таким масштабним, як у селах. Відчувалася нестача харчів. Але від голоду вони не помирали. Прабабуся Ганна (бабусина мама) працювала продавчинею у місцевому магазині. Продукти у них були. Жила сім’я у багатоквартирному домі. Часто сусіди допомагали один одному. Про те, що відбувається у селах, знали не всі.

А в цей час у селі бушував страшний голод. Вже потім бабуся Ліда буде пересказувати мені історії своєї бабусі з Великої Рибиці. Через багато років у Вікіпедії зазначатиметься: "Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1932—1933".

Бабуся розповідатиме про те, як варили суп з трави, про те, як жували кору дерев, як ловили і готували мишей і жуків, як намагалися зробити хліб з пилу і кормових буряків. Про те, як людей, які намагалися залишити своїй сім’ї хоча б трохи їжі, жорстоко карали. Про дітей, які опухлі від голоду, ходили селом у пошуках їжі. Про стареньких, які від слабкості не могли встати з ліжка. По селу ходили розмови і про канібалізм, хоча, здається, у Великій Рибиці такого не було. 

Жертвою геноциду 1932-1933 років став і мій прапрадідусь. Голод звалив з ніг мужнього чоловіка. Останніми його словами було прохання дати хліба, хоча б краєчок хліба.

Як тільки про це стало відомо, прапрабабусю забрали до Слов’янська. Вона вижила. Для того, щоб нормалізувати її шлунок і харчування, жінку годували малесенькими порціями, а вона все ніяк не могла наїстися хліба. 

Голодомор. Спогади моєї бабусі (блог), фото-1

Здається, немає в Україні родини, яку б не зачепив геноцид українського народу 1932-1933 років. Пам’ятаймо про історію нашого народу.

Запали свічку пам’яті о 16:00. Згадай всіх, кого забрав голод тих років.

Слов’янськ новини Сумщина голодомор геноцид історія бабуся
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
374 перегляди в березні
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі