"Живі книги" у Слов’янську. У бібліотеці пройде творча зустріч

5 березня у Слов’янській центральній бібліотеці знову оживуть книги. Творча зустріч з ними матиме назву "Та я лише жінка".

О 15:00 у приміщенні бібліотеки зберуться 4 "живі книги", 4 жінки, які готові розгорнути сторінки свого життя відвідувачам. Серед них начальник відділу культури Слов’янської міської ради, колишній керівник студентського театру "7 поверх", культурна діячка Марина Олійник.

Ось, що вона пише в анонсі своєї зустрічі.

"Основний принцип мого життя – щастя всередині нас.

На даний момент, не дивлячись на всі негаразди мого життя, я почуваю себе абсолютно щасливою людиною, бо я сама повинна подбати про свій внутрішній стан.
На щастя надихає все, що мене оточує, і все, чим я займаюся в житті.
Після закінчення педінституту я вирішила залишитися в Слов’янську, закохавшись у красу нашого курорту та всім серцем полюбивши мій театр «7 поверх». 
Щастя відчуваю від спілкування з музикою. Без співу не можу уявити своє життя: заняття в хорі та ансамблі в музичній школі, потім в педагогічному училищі, потім в інституті. Зараз з’явився в моєму житті дует «Крила», який готує свій перший творчий вечір. 
Навіки закохана в книги. Дякую одній моїй близькій людині, яка повернула їх в моє життя.
20 років я у громадському житті Слов’янська. Очолюю громадську організацію, реалізую соціально-культурні проекти, бо хочу принести щось корисне своєму рідному місту.
Стимулом для подальшого особистісного розвитку є моя улюблена робота та мої двоє дітей. Дуже хочу, щоб у моїх дітей була щаслива мама.
Мені дуже цікаво жити, бо кожного дня я пізнаю себе.
Нещодавно одна жінка написала мені фразу, яка торкнулася мого серця: «Це велика праця – створювати щастя навкруги, а у Вас це виходить і дуже гарно.»

Дуже хочу, щоб люди навчилися відчувати себе щасливими, бо щастя всередині нас!".

Другою "живою книгою" стане культурна діячка, вчителька української мови Валентина Чередник.

"Життя – це книга. Є люди, які самі її пишуть. Є ті, які читають і живуть так, як хтось прописав ... Я пишу "свою книгу" – яскраву, повну вражень, любові, щастя, розуміння. У книзі мого життя багато сторінок. Я часто їх перегортаю, аби згадати події давно минулі... ...На перших сторінках бачу дівчинку, яка із захопленням слухає бабусині казки, а мама навчає її вишивати. ....Улюблена батькова донечка так любить мандрувати з батьком-водієм Донеччиною, Приазов'ям .... Море, Хомутовський степ, Кам'яні Могили, а ще мріє стати.. Учителем.. ....Найромантичніші сторінки студентської книги. Філологічний факультет Донецького університету.... Лекції, семінари і зустріч з Ним... Це було Долею. У руках диплом філолога, а на руці обручка. Шелестять сторінки... Летять роки... Він-лікар, вона -вчитель найкращої, найріднішої 12 школи, двоє синів лікарів, що йдуть батьківською дорогою. ,,Я вибрала Долю собі сама, і щоб там зі мною не сталося, у мене жодних претензій нема до Долі -моєї обраниці..." - ці слова Ліни Костенко написані на одній із сторінок моєї книги життя... Я-щаслива людина,бо маю чудову родину, улюблену роботу, надійних друзів".

Третьою героїнею від "живих книг" стане інспектор ювенальної превенції, представниця поліції Вікторія Гаркач. 

Красива, сильна, мудра, усміхнена дівчина - інспектор з ювенальної превенції Слов'янського відділу поліції капітан поліції Вікторія Гаркач.
В 2003 році покинула рідне Старобешево і поїхала підкорюватиСлов’янськ. Закінчила Слов’янський педагогічний інститут, філологічний факультет і планувала працювати в школі вчителем. Але через 6 років (2009р.) - нова робота, відділ кримінальної міліції у справах неповнолітніх. «Я вважаю, що немає поганих або важких дітей, просто є такі, кому необхідно більше уваги, співчуття та турботи. Дітям треба допомагати, підтримувати, а інколи навіть і рятувати. Важкі підлітки – дзеркало наших помилок.… Тому доводиться займатися профілактикою з неблагополучними підлітками, припиняти і розкривати вчинені дітьми правопорушення, тобто проводити справжню оперативну роботу. 
На сьогодні я також керівник Слов’янської «Молодіжної ліги майбутніх поліцейських». Разом проводимо безліч профілактичних, інформаційних та спортивних заходів, як для дітей, так і для дорослих. Беремо участь у проектах, з Центральною бібліотекою міста впроваджували в життя проект «ПОЛіС» (Поліція і суспільство), співпрацюємо з громадськими організаціями. 
За умов майже цілодобової зайнятості на роботі я знаходжу час для головних своїх захоплень – співу і написанню віршів. Співаю з 7 років – перші кроки зробила у дитячому гуртку, потім виступала у школі та університеті. Я і зараз співаю, пишу вірші. Багато уваги приділяю освіті. Навчаю дітей і багато чому навчаюсь у них.
А ще здобуваю другу освіту – юридичну. 
Найбільше досягнення мого життя - це моя донечка. В цьому році вона пішла в перший клас. Можна сказати, що мама здобуває третю освіту. Наші діти дуже розумні, талановиті, креативні…Тільки треба більше приділяти їм уваги і любити просто за те, що вони є!!! Я не можу кожній дитині дати освіту, блага, гроші, дістати з неба зірку, але я можу поділитися з ними любов’ю, знаннями та чимось допомогти… це не багато, але й не мало…»

Четвертою "живою книгою" стане журналістка, викладачка журналістики, а також волонтер слов’янського "Вікна в Америку" Лідія Хаустова.

Коли мені в дитинстві говорили про те, що жінка зобов’язана любити готувати, я засмучувалася і йшла писати віршики та казки, або грати на піаніно.
У сьомому класі визначилася з професією. «Безсумнівно, буду журналістом», - думала маленька Лідочка. Завжди гарно писала, літала думками у хмарах і робила все, щоб досягти мети. А навколо всі повторювали, що дівчині потрібно обов’язково вдало вийти заміж. 
Вже під час студентства розривалася між денним навчанням на вчителя та заочним – на журналіста. А в цей час мої знайомі народжували перших дітей. В якийсь момент настало хвилювання: а може я щось не так роблю? Адже скільки книжок про призначення жінок в цьому світі, про їх головну мету і обов’язки.
Пізніше прийде розуміння: жінка – це не про кухню, дітей, шлюб, плаття, або довге волосся. Це більше про душу, світосприйняття, інтуїцію, віру, особливу внутрішню силу.
Зараз я поєдную свою улюблену роботу журналіста, з не менш улюбленим викладанням для підлітків. Я знімаю відео, пишу статі, граю на піаніно, вчусь малювати, вчу дітей, вчу себе, пишу вірші, пишу своє життя. І терпіти не можу готувати.
При цьому всьому, я лише жінка. То ж давайте трошки про душу?

Подібні зустрічі з "живими книгами" вже проходили у бібліотеці.

Читайте: Слов'янська бібліотека презентувала "Живі книги"