Так, з 12 березня в Україні ввели карантинні обмеження. Закрилися майже всі магазини (окрім продуктових та побутової хімії), закрилися всі заклади розваг, кафе і ресторани (більшість з них перейшли на облуговування на виїзді), закрилися ринки (хоча їх вже декілька разів відкривали), відмінили вільне користування громадським транспортом, залізничне сполучення по країні призупинено. Люди мають дотримуватися безпечної відстані і носити маски у громадських місцях. Окрім того, заборонено відвідування парків, скверів, лісів, ігрових і спортивних майданчиків. Не можуть збиратися на вулиці більше ніж дві особи. Звичайно, що не працюють навчальні заклади.
Це все так. Я перелічила те, як має бути в ідеалі. Але що насправді у нас відбувається?
Якщо на початку карантину люди дотримувались "маскового режиму" на вулицях (але будемо чесними, щоб не платити 17 тисяч штрафу, а не щоб захистити оточуючих), то тепер ніхто навіть не намагається це робити.
Ми нещодавно показували, як Слов’янськ живе на карантині. Місто доволі жваве, а люди не дуже то й переймаються обмеженнями. І якщо одні свідомо поставилися до тимчасових незручностей, то інші не можуть собі відмовити у прогулянках, пікніках і спілкуванні з іншими людьми. Час від часу в інтернеті з’являються фотографії великих компаній за застіллям.
Дивіться: Люди з туалетним папером, на велосипедах та без масок. Карантинний Слов’янськ в обличчях
Вулицями вже декілька тижнів ходять люди без масок, діти вільно гуляють.
При всіх карантинних обмеженнях люди ходять підпільно до перукарень, замовляють доставку їжі, їздять на природу та до лісу, зустрічаються з друзями. Але при цьому малий бізнес потерпає від неможливості працювати, а люди, які вимушено пішли у відпустку, від нестачі коштів на життя. Вже більше 50 днів триває карантин в Україні і мені важко уявити, як живеться людям, які пішли у відпустку за свій рахунок і зовсім не отримують коштів.
Підприємці вже виходили під стіни Кабміну із вимогами дозволити їм працювати. А у Слов’янську відстоювали роботу ринків.
Особисто я вважаю, що реальне дотримання карантинних обмежень може зменшити кількість хворих. Але не бачу сенсу у карантині, якщо його всеодно більшість не дотримується.
Всі ж чули про ситуацію із працюючим рестораном одного із депутатів? Чому у такі важкі часи хтось має привілеї у роботі? І справа ж у тому, що це не єдиний ресторан, який продовжує роботу. Люди час від часу розповідають у соцмережах про працюючі елітні заклади. І фішка у тому, що звичайне кафе відкритися для відвідувачів не може - його оштрафують. Тож чому хтось інший, хто має більше грошей, може?
Те ж саме стосується штрафів. Маю конкретний приклад, коли двірника одного з будинків у Харкові оштрафували за те, що він прибирав вулицю без маски. Чоловік похилого віку був на вулиці сам. Це пенсіонер, який за два місяці не заробить, скільки штрафу йому виписали. У цей же час брифінги посадовців, де не одна людина у приміщенні, а декілька, проходять з порушенням і дистанції, і "маскового режиму". Розумію, що у випадку з цим дідусем - питання до поліції. Адже, як не крути, у більшості вони обходяться спілкуванням.
Читайте: Як у Слов’янську поліція реагуватиме на порушників карантину
Говорять, що з 12 травня будуть пом’якшувати карантинні обмеження. Можливо, навіть, почне працювати громадський транспорт і сполучення між містами. Хоча кількість захворівших зовсім не зменшується. То що було оманою: карантин, який був на папері, чи небезпека захворювання, яка залишається і досі?
Так, я знаю, що є відповідальні люди, які дослухалися усіх порад і не порушували правил карантину. Будемо чесними, таких меншість.
Коментарі