Святогірську-494 роки. Коротка історія міста

На сайті Слов’янської міської ради з’явилося привітання міста Святогірськ з 494-ю річницею.

"Ваше маленьке туристичне містечко є перлиною нашого краю, «Донецькою Швейцарією» та улюбленим місцем відпочинку та духовного зцілення багатьох українців. Без сумніву Святогірськ-це особливе місто, з цікавою історією, неймовірною енергетикою, самобутністю і душевною атмосферою", - пишуть на сайті міськради.

Сайт 6262 долучається до привітань. В рамках цього ми вирішили розказати коротку історію міста Святогірськ.

Місто Святогірськ вважається одним з самих зелених в Україні. А ще тут є озера: Банне і Бездонне, на березі котрого росте 600-літній дуб.

Поселення серед цієї краси з’явилося ще у XVI ст. Першою його назвою було "Святі Гори". Вже в 1624 році документи згадують про вибитий в крейдових скелях над річкою Святогірський монастир, хоча деякі легенди й наголошують, що скит тут заснували ще візантійські ченці в VIII-IX ст. або монахи Києво-Печерської Лаври, що шукали прихистку після того, як Батий зруйнував Київ в 1241 р. Найфантастичніші з переказів оповідають навіть, що монастир сам виріс з землі на диво всім свідкам цієї події.

Документи про таку версію нічого не згадують, хоча свідчать, що в другій половині XVI ст. козаками було організовано сторожову службу по Дoнцю (дуже вже татарські набіги дошкуляли), у межах якої на лівому березі Сіверського Донця діяла 5-а Святогірська сторожа.

В середині XVIII ст. на лівому березі річки виникла монастирська слобода Банне. Поселення на різних берегах ще довго носили різні назви. В 1787 р. Святогірський монастир закривають за наказом Катерини ІІ. Імператриця дарує цю місцевість своєму фавориту князю Г. Потьомкіну. В князівському маєтку в 1844 р. монастир відродився, отримав нові храми і корпуси. І знов виток історії, знову монастир потрапляє в немилість: його закривають в 1922 р., щоб відновити вже аж в 1992 р.

У 1964 році поселення на обох берегах Дінця об’єднуються під назвою Слов’яногірськ і отримують міський статус. Сучасну назву місто носить з травня 2003 р.

Ще з початку ХХ ст. місто почало розвиватися як кліматичний курорт. Тут відпочивали І. Бунін, І. Рєпін, фольклорист І. Манжура. Поєднання чистого повітря соснових лісів і каскада крейдяних гір допомагає боротися з захворюваннями серцево-судинної системи, функціональними розладами нервової системи, хронічними захворюваннями органів дихання, залізодефіцитною анемією.

У травні 1887 року Антон Чехов писав:

« Место необыкновенно красивое и оригинальное: монастырь на берегу реки Донца, у подножия громадной белой скалы, на которой, теснясь и нависая друг над другом, громоздятся садики, дубы и вековые сосны. Кажется, что деревьям тесно на скале и что какая-то сила выпирает их вверх и вверх… Сосны буквально висят в воздухе и того и гляди свалятся. Кукушки и соловьи не умолкают ни днем ни ночью…

При мне, ввиду Николиного дня, стеклось около 15 000 богомольцев, из коих 8/9 старухи. Еда монастырская даровая для всех 15 000: щи с сушеными пескарями и кулеш. То и другое, равно как и ржаной хлеб, вкусно. Звон замечательный. певчие плохи. Участвовал в крестном ходе на лодках".

У місті працює національно-природний парк «Святі Гори» — природоохоронна, наукова інституція загальноукраїнського значення. На території парку зареєстровано 1008 видів вищих рослин, серед них 123 реліктових, 48 видів занесено до Червоної книги України, 12 — до Європейського Червоного списку. На території парку водяться дикі кабани, лисиці, вовки та ще 40 видів ссавців. Серед крейдяних скель гніздиться нечастий гість для Європи – пугач.

Вітаємо з днем міста маленьку українську "Донецьку Швейцарію".