Леся і її карета. Незвичайний транспорт на вулицях Слов’янська

У Слов’янську Леся впевнено крокує по нещодавно вкладеному асфальту, сьогодні у неї звичайний робочий день.

Лесі було 8 років, коли вона потрапила у родину Скрипнюків. Сьогодні її знають майже всі мешканці Слов’янська, Краматорська, Дружківки. Ця конячка стала справжньою улюбленицею не тільки дітей, а й завоювала серця багатьох дорослих. 

19-річний Микола, який доглядає Лесю, сьома дитина у багатодітній родині. Конячку з каретою свого часу вирішив купити батько. Це був своєрідний подарунок на весілля доньці. А ще батько хотів розповідати про Бога, відвідуючи з Лесею міста та села. 

Микола каже, що уся родина була у шоці, коли побачили Лесю вперше, бо до останнього ніхто не знав, якого вона буде кольору. Виявилось, що це сніжно-біла конячка, яка була дуже красивою і мудрою. 

Після весілля просто катали людей та їздили населеними пунктами, а потім вирішили, що треба заробляти на утримання конячки, та і родині була б гарна допомога. З часом купили верхове сідло, покращили карету і почали займатись перевезеннями та катанням. 

Леся не місцева, а приїздить до нас із Краматорська. У Слов’янську її робота розпочинається з 1 червня і завершується 31 серпня. Зранку вона виїжджає на цілющі озера курорту, де збираються відпочивальники. До обіду Леся катає туристів і допомагає їм пересуватись курортним містечком. Такий незвичайний транспорт викликає неабиякі емоції у людей. Покататись з Лесею 5 хвилин коштує 30 гривень.

Як розповідає Микола, у перші роки роботи їм сигналила кожна друга машина на дорозі, а люди із задоволенням спілкувались із Лесею, пригощали її ласощами. З часом усі вже звикли бачити карету на вулицях міста, і її поява на дорозі вже не викликає такого захвату. Та й останнім часом Леся стала побоюватись транспорту і вередувати - каже Микола. Вона зараз почала потребувати більше захисту і турботи, може це пов’язано з її віком.

Після обіду карета вирушає до центру на площу Соборну. Леся з радістю їде у місто, бо знає, що там її будуть пригощати морквою, яблуками, будуть її пестити та гладити. Так продовжується до вечора, після чого Леся катає людей з місцевих кафешок. 

Аби конячка була завжди у формі, її треба гарно доглядати. Микола прокидається о 6 ранку, аби вивести Лесю на пасовище. Шлунок у неї дуже великий, і вона постійно хоче їсти. Крім сіна і вівса Леся їсть буряк та кабачки. Кожного дня її миють милом і шампунем, вичесують гриву. Ночує конячка у спеціальному сараї, туди їй на ніч кладуть тюк сіна і ставлять воду. 

Микола зізнається, що Леся - його найкращий друг. Коли настрою немає, то він відразу йде до неї. Леся забирає біль і негативні емоції. Хоч вона і постійно мовчить, проте завжди розуміє тебе - розповідає Микола. І люди це також відчувають, коли спілкуються з Лесею, тому катання верхи чи поїздка у кареті - це не тільки екзотичний вид транспорту, а й корисна психотерапія.

Леся в упряжі, як і сотні її пращурів, вправно крокує дорогою. Вся вулиця дивиться на неї з цікавістю та захватом, але для Лесі це лише звичайна робота - крокувати і тягнути за собою карету з пасажирами, єдину карету у Слов’янську.