• Головна
  • “Війна зіграла фатальну роль”, - як мешканка Слов’янська евакуювала свого онкохворого брата
19:37, 29 травня

“Війна зіграла фатальну роль”, - як мешканка Слов’янська евакуювала свого онкохворого брата

“Війна зіграла фатальну роль”, - як мешканка Слов’янська евакуювала свого онкохворого брата

Сайт 6262.com.ua продовжує розповідати про життя людей в евакуації після повномасштабного вторгнення росії на територію України.

Життя під час війни триває. Українці, які були вимушені виїхати за кордон після 24 лютого 2022 року, потроху облаштовують там свій побут, звикають до нового оточення та умов.

Ми ж, своєю чергою, продовжуємо ділитися історіями тих українців, які рятуються від війни за кордоном. Значна частина жителів України продовжує жити у містах в епіцентрі бойових дій та під ворожим вогнем. Тому сподіваємося, що такі історії допоможуть наважитися на евакуацію тим нашим читачам, які ще вагаються.

Цього разу розповімо про мешканку Слов’янська Олену Курлат. Вона є параюристкою в сфері захисту людей з наркозалежністю, а також координаторкою Всеукраїнського об’єднання жінок із наркозалежністю (ВОНА). Також Олена Курлат вже більше восьми років знаходиться на замісній підтримувальній терапії (ЗПТ) після тривалого вживання наркотиків. Про те, як жінка перемогла наркозалежність та почала допомагати тим, хто також зіткнувся з цим, ми розповідали у попередніх матеріалах:

«Героїн до нас не дійшов», - колишня наркозалежна жителька Слов’янська про загрозу синтетичних наркотиків

Вона переборола наркозалежність. Історія карантинного життя у Слов’янську

Довідка:замісна підтримувальна терапія - це офіційний та легальний спосіб лікування наркозалежності. Він передбачає, що пацієнти контрольовано отримують препарати метадон та бупренорфін у таблетках. Препарат видається згідно з призначеннями лікаря індивідуально, при цьому відсутній ризик передозування.

Змусила Олену евакуюватися онкохвороба близької людини. Її історія порятунку від війни про те, що життя та здоров’я близьких завжди на першому місці за пріоритетами у часи небезпеки. Про те, як турбота про близьких надає сил та витримки. А також про те, що людині, яка знаходиться на ЗПТ, цілком можливо евакуюватися та стати на терапію в іншій країні. Далі розповідь буде викладена від першої особи.

Та якщо у вас немає часу на читання, можна зробити простіше - прослухати цю історію. Ми озвучили її для вас у нашому новому подкасті:

Олена Курлат, мешканка Слов’янська, яка після повномасштабного вторгнення рф евакуювалася до Риги, Латвія

“Війна зіграла фатальну роль”, - як мешканка Слов’янська евакуювала свого онкохворого брата , фото-1

“Напередодні повномасштабної війни я як координаторка Всеукраїнського об’єднання жінок із наркозалежністю отримала сертифікат тренера. Ми збиралися проводити тренінги у формі “лікар-пацієнт”, тобто пацієнти ЗПТ разом із наркологами. Але все перекреслилося. 

Зараз я знаходжусь в місті Рига, Латвії. Чому вирішила евакуюватися? 

Справа у тому, що у мене був брат, який мав онкологічне захворювання і боровся з ним протягом чотирьох років. Наприкінці минулого року у Краматорську йому сказали, що нічим не можуть допомогти. Він поїхав в інше місто, де пояснили, що до цього його неправильно лікували. Лікар сказав, що якщо пройти курс хіміотерапії, то потім можна зробити операцію, видалити пухлину та отримати додаткові п’ять років життя.  

Брату було всього 38 років. До початку повномасштабної війни ми встигли пройти два курси хіміотерапії. Після цього почалися значні покращення. І ось путін оголошує про “спецоперацію”... Щоб він здох, сволота.

Зрозуміло, що вся логістика порушується, і подальше продовження лікування в Україні стало неможливим. Вийшло так, що лікування перервалося на півтора місяця. Це зіграло фатальну роль. Ми вирішили евакуюватися за кордон, щоб продовжити лікування, щоб врятувати брата.

Чому саме до Латвії? Річ у тому, що у нашій родині є латвійське коріння. Мій прадід був з латиських стрільців, дідусь був латиш. Ще один мій брат раніше з родиною переїхав до Латвії, тож запросив нас приїхати до Риги. 

І в кінці березня ми зібралися, взяли з собою кота й собаку. Речей брали по мінімуму, тільки по комплекту змінного одягу. На той момент брат вже був у тяжкому стані, не міг нести важкий вантаж, та й я теж не дуже сильна фізично. Так, потягом ми доїхали до Львова, там ми теж сіли на потяг і доїхали до Хелма. Звідти - до Варшави, а далі волонтери допомогли нам доїхати на автобусі до Риги. 

Дорога була дуже важкою. Справа у тому, що я знаходжуся на замісній терапії та приймаю медичний метадон. І в дорозі він у мене закінчився. 

У Польщі його отримати не вдалося. Отже в Латвію я вже приїхала у стані абстиненції, мені було жах як кепсько. Тому одразу після приїзду дружина мого латиського брата посадила мене у машину та повезла до Ризького психіатричного та наркологічного центру. І там я стала на програму замісної терапії. Мене одразу взяли без будь-яких зайвих питань. Лікарка поговорила зі мною, і мені одразу видали препарат. Тобто ставлення просто чудове. 

Річ у тому, що вже перебуваючи в Латвії я ще трьом людям допомагала стати на програму ЗПТ. Це було так само легко і просто.

Одразу ж після приїзду ми почали займатися тим, щоб мій онкохворий брат міг продовжувати лікування. До нього також добре поставилися, поклали у чудову лікарню, у Медичний центр  Гайльезерс. Там велике онкологічне відділення. Провели курс хіміотерапії, перший. Залишався ще один. Я забрала брата додому після першого курсу хіміотерапії, щоб він трохи відійшов. Йому стало краще, перестало нудити, з’явився апетит. Але одного дня брату погіршало. Приїхала швидка допомога, яка оснащена так, що я дивилася і думала: “це якась наукова фантастика”. Якби у бригади швидкої була можливість та необхідні вузькі спеціалісти, вони б його врятували. Та брат мій, на жаль, помер. Ми його кремували та відправили прах до України. А я залишилася тут…

Я отримала тимчасовий захист на рік - у тому, щоб його оформити, немає нічого складного. Тут виділили у центрі міста окрему будівлю під центр допомоги українцям. Ти приходиш туди, подаєш документи, заповнюєш анкету. Через 10 днів, якщо в тебе є закордонний біометричний паспорт, отримуєш візу. Якщо є тільки паспорт паперовий або тільки національна ID-карта, то звертаєшся у міграційну службу там здаєш біометричні дані та отримуєш посвідку на проживання і візу. 

Єдине що - було трохи черги на оформлення матеріальної допомоги. Десь годину-півтори довелося постояти. 

Також не було складнощів у тому, щоб оформити свідоцтво про смерть. Просто було оформити грошову допомогу на поховання. У крематорії все було культурно, красиво. Не було складнощів і з пошуком житла. 

Через спеціальні сайти я знайшла собі квартиру, яку зараз орендую. Вона коштує від 120 до 240 євро на місяць. Залежить від району, стану квартири. Власниця моєї квартири - дуже хороша. Власне, вона здала квартиру, тому що дізналася про мого брата з онкологією. Її батько теж хворів на рак, тому їй стало шкода. 

Щодо інших цін, то в принципі на 100 євро можна нормально жити і харчуватися. Це якщо готувати нормальну їжу та шукати щось подешевше. Є дешеві магазини, багато акцій та знижок. В принципі можна викручуватися, але житло тут дороге. Я так думаю, що коли оформлю всі документи, можна буде переїхати у менший населений пункт - там ціни будуть нижчими. 

До речі, тут обіцяють працевлаштування, для якого не потрібне знання мови. Водночас я продовжую працювати віддалено, надавати консультації. Працюю в редакційній колегії Альянсу громадського здоров’я. пишу тексти, у тому числі на замовлення. Ми запланували випустити корисні листівки, одна з них присвячена краш-синдромам.

Примітка: краш-синдром або травматичний токсикоз -  синдром тривалого розтрощування тканин, що виникає при тривалому стисканні ділянок тіла важкими предметами або при тривалому перебуванні в одному положенні на твердій поверхні чи фіксованому положенні. Для українців інформація про цей синдром особливо актуальна, оскільки вони часто потрапляють під завали під час бомбардувань російськими окупантами. 

Хочеться далі працювати в тому ж об’ємі, що й до 24 лютого, допомагати людям з наркозалежністю. Так, дистанційно я працюю, але це не те. Дівчата з об’єднання ВОНА мене підтримують, ми тримаємо зв’язок. Вже з Риги я навіть допомагала евакуювати зі Слов’янська людей з наркозалежністю. 

Мене дуже зворушує, що тут всюди українські прапори. На домі, де я живу, вивішений латиський біло-червоний прапор та український жовто-блакитний. Навіть графіті на парканах жовто-блакитні. Можна зустріті написи “Слава Україні!”. Люди постійно нам висловлюють співчуття та підтримку. До прикладу, у Ризі відбувся марафон на підтримку України, в якому бігла велика кількість людей. Під час марафону робили пожертви. Та й в цілому люди допомагають. Ми отримуємо продукти, одяг, грошові виплати, безоплатну медичну допомогу. Послуги стоматолога тільки платні, але й тут можна знайти щось дешевше чи зі знижками. 

Нормальна соціалізована людина добре тут влаштується. Адаптуватися тут взагалі не складно. Місто, звісно, значно більше, ніж Слов’янськ. Але завжди є гугл-карти. Дуже допомагає те, що немає мовного бар’єра. Хоча латиська мова мені подобається. Можливо, це каже генетична пам’ять. 

Люди місцеві дуже хороші. Вони люблять, коли все за правилами і коли всі дотримуються обіцянок. Дуже бояться, що путін прийде до них. Тому українців люблять, підтримують, захоплюються. У мене є можливість залишитися тут, але додому дуже хочеться. Тут приймають тих, в кого є латиське коріння. Тут добре, але все чуже. А вдома - це вдома. Мені тут подобається, але я сумую за Україною, за Слов’янськом. 

Тим, хто все ще не евакуювався, я хочу сказати, що ви дарма боїтеся. Звісно, не можна розраховувати на те, що пташка тобі щось у дзьобику принесе, якщо ти сядеш та складеш руки. Так не буде, треба діяти, на роботу влаштовуватися. Якщо тут ти працюєш легально, ти захищений соціально. 

Після перемоги буду продовжувати працювати, займатися тим, чим займалася, і робити все, щоб Україна була такою країною, в якій всі захочуть жити”. 

Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)

Слідкуйте за нами в Instagram

Та телеграм: https://t.me/news6262

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Славянск #новости #Донецкая область #Слов'янськ #новини #війна в Україні #війна з Росією #війна на сході України #евакуація #ЄС
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Спецтема
Життя під час війни продовжується. Ми зібрали історії звичайних людей, які зіткнулись з війною віч-на-віч. Читайте. Кожна з них своя, особлива, індивідуальна.
live comments feed...