Новий рік – давнє і, напевно, одне з найпопулярніших свят по всьому світі. Проте кожна країна має свою історію і свої традиції його святкування.
В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер 2 рази.
В українській культурі аж до початку ХХ століття різні свята були поєднані з язичницькими традиціями, а новорічні свята наповнювались чарами і містикою.
Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому ґрунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.
Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів.
В новорічну ніч були популярні ворожіння.
Оскільки українці, передусім, хліборобська нація, то більшість обрядів були спрямовані на захист худоби та збільшення врожаю. Господар звертався із закликами родючості до дерев, тварин, пропонував їм скуштувати святкових страв. Щоб родив сад – його тричі босими оббігали діти.
На ніч надворі лишали по снопу жита, пшениці, ячменю. На якому снопу буде іній, та культура і вродить.
Дівчата гадали на свою майбутню долю – кидали чобіт, питали ім’я першого зустрічного. А щедрування, засівання та обряд Маланки побутують досі.
Замість ялинки символом Нового Року був Дідух - перший зажинковий сніп, прикрашений стрічками, вінками, квітами. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті . Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка. В домі його ставили на столі на покуті.
З початком ХVІІІ століття свято Нового року переносять на 14 січня. У переддень цього свята прийнято було пошановувати Маланку. Маланка - Вода, що спадає на Щедрий вечір разом з Василем - Місяцем сповістити господарів про майбутні урочистостіі погостювати в народі так і називається – гостини Меланки.
Василів вечірбув завжди «віщим». Саме тоді прийнято було ворожити на судженого, свою долю, на майбутнє. Цей вечір був чарівним і особливим – сусіди, які посварились, обов’язково йшли миритись. А хлопці, отримавши гарбуза від дівчини, йшли ще раз спробувати долю, сподіваючись у Василів вечір розчулити майбутню наречену.
Слід зазначити, що Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня - початку землеробських робіт, то й давні слов’яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Зима втекла – отже, настав новий рік. Найімовірніше його пов’язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи „Новим Літом”.
Зміни прийшли у XV столітті, коли православна церква прийняла греко-візантійський обряд і новий початок року – тепер свято наставало 1 вересня. Цю дату затвердив Нікейський собор як час першої проповіді Ісуса Христа. На тій частині України, яка була в складі Великого князівства Литовського, Новий рік святкували 1 січня, за католицьким обрядом. Із запровадженням григоріанського літочислення весь християнський світ перейшов на святкування Нового року 1 січня.
На території сучасної України це сталося 1700 року за наказом російського царя Петра І. Проте юліанське літочислення збереглось до 1918 року, тобто літочислення велось за старим стилем, з 1918 року – за новим, григоріанським календарем, різниця між ними склала 14 днів. Той же Петро І запровадив прикрашати ялинку, запускати феєрверки, влаштовувати маскаради та всіляко веселитись. У той часлюди вірили, що, прикрашаючи новорічну ялинку, вони роблять злі сили добрішими. Вже давно про це забуто наступними поколіннями, але ялинка —як і раніше залишається символом новорічного свята.
Лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар, а Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем.
Оскільки традиційне народне святкування Нового року в Україні мало під собою глибоке релігійне та звичаєве підґрунтя, то люди не могли відмовитися від старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещам , тепер не 1, а 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в покоління. Так з’явився в Україні Старий Новий рік .
Інформація взята з відкритих джерел
