«Якщо кожен захищатиме свій дім, то ми збережемо державу», – офіцер Слов’янського полку про мотивацію служити

З волонтерів у офіцери. Краматорчанка Яна Полосінова зустріла війну на порозі власного дому весною 2014 року.

Вона пережила жахіття окупації, але миритися зі станом речей не стала. Спочатку долучилася до волонтерського руху, потім підписала контракт з Національною гвардією України. Сьогодні вона служить офіцером відділення обліку особового складу штабу військової частини 3035.

Коли у Краматорську з’явились окупанти, то до них приєдналися численні місцеві маргінали. Вони чинили свої беззаконня не криючись, посеред білого дня. Виживання у захопленому місті стало серйозною проблемою для пані Яни та її родини, адже вони мали проукраїнські погляди.

«Я видалилася з усіх соцмереж, бо там підтримки не було, людей провокували. Проте на вулиці теж витримати було складно. Бувало, що лаялась з цими «ополченцями», а вони на мене зброю наставляли, мама мене відтягала. Бачила, як вони грабують машини, людей вбивають, за ті ж машини, чи склади з побутовою технікою. Дійшло до того, що мене мій батько вивіз на Харківщину, бо, через мій характер, за мною вже почали слідкувати, чекати біля під’їзду. А тут ще обстріли були, і я сильно забилася, води не було, були перебиті всі трубопроводи. Люди стояли цілодобово за водою в чергах, втрачали свідомість. А в мене ще й мала дитина», – розповіла лейтенант Яна Полосінова.

Одна з найбільших мрій пані Яни – прокинутися у мирній країні. Вона людина, яка знає собі ціну і не боїться жодної роботи. Після повернення до звільненого Краматорська почала наближати свою мрію, як тільки могла, – долучилася до волонтерського руху.

«Вдень їздила з харчами та речами на фронт, вночі шила «розгрузки». Натівські жилети брала у знайомих волонтерок, там гарна тканина. Фурнітуру, нитки сама купляла. За зразком «розгрузки», яку мала, власне й шила. Загалом, це було важко, я тоді ще у декретній відпустці була. Час був не простий. Звісно, довелося пережити багато розчарувань, але я вважаю, що робила все правильно, бо добрих, справедливих людей на війні - більше. Коли я прийшла до нас в полк, я теж пропонувала возити харчі на фронт. Але, насправді, моя мрія – заснути, а потім прокинутись у мирній країні».

Пані Яна має три освіти: модельєра-конструктора, модельєра-технолога легкої промисловості та менеджера-економіста підприємства. Остання спеціальність знадобилася на службі:

«Мої друзі-фронтовики порадили мені йти до Національної гвардії. Я здала фізичну підготовку, зібрала всі документи. Підписала контракт. За вісім місяців отримала молодшого сержанта. Потім перейшла на вакантну посаду офіцера відділення обліку особового складу штабу, моя остання освіта мені це дозволяла».

Пані Яна розповідає, що бажання служити було непереборним: війна принесла багато болю, страждань, несправедливості, тому потрібно прикладати чималі зусилля, аби ці рани загоїлись.

«Чому я прийшла в армію? Щоб змінилося ставлення до неї у нашій країні. Економіка та армія мають бути в пріоритеті, інакше не буде ані стабільності, ані розвитку. Я йшла сюди, щоб вміти тримати зброю в руках, щоб захищати свою землю, зробити те, що від мене залежить».

У вільний час Яна займається спортом. Звісно, що не заради високих досягнень, а для себе.

«Люблю займатися спортом. Одягти навушники, і просто бігти. Це буває у вихідні. Ти встаєш зранку, вставляєш до вух навушники, біжиш і розслабляєшся, і ніхто тебе не чіпає, це так добре. Ще іноді ходжу фітнесом займаюсь. Ходжу до качалки. Це так затягує! Це так прикольно, ти такий потім бадьорий! Оце справжній кайф!».

Проте, найбільше джерело енергії, натхнення радості та щастя, і, взагалі, сенс життя для Яни – це її маленька донечка. Саме її посмішка робить маму-офіцера сильною.

Сергій Молотков

Богдан Кондратов