"Серпи і молоти “ліпили” де можна і не можна" - журналіст про декомунізацію у Слов’янську та Україні

Хоч наша країна і стала незалежною ще 30 років тому, комуністичне минуле постійно нагадує про себе і у 2020-му. Хтось чіпляється за ці "радянські спогади" і ностальгує по СРСР, а інші навпаки - намагаються скоріше очистити нашу реальність від комуністичних згадок. 

Сьогодні ми розкажемо вам про людину зі Слов’янська, яка активно працює у напрямку декомунізації і крок за кроком викорінює залишки радянщини у місті. 

Дмитро Браславський проживає у Слов’янську, раніше жив і вчився у Харкові, за освітою інженер-енергетик. Дмитро також знайшов себе у журналістиці і працює в інформаційній агенції "Журналісти проти корупції", співзасновник громадської ініціативи "Паперовий фронт". 

Ми задали Дмитру кілька питань про його роботу у сфері декомунізації.

Закон про декомунізацію. Наскільки, на вашу думку, важливо позбутись комуністичного минулого?

Вважаю, що такий закон повинні були ухвалити одразу після закінчення існування СРСР. Тоді б це відбувалось більш плавно та до сьогоднішніх днів згадок на вулицях про це і не залишилось. Все було би в музеях.

По-перше, це дивно. Живемо в Україні, а на вулицях багато символіки країни, якої вже нема. Це дає зрозуміти, наскільки сильна раніше була пропаганда. Серпи і молоти “ліпили” де можна і не можна. По-друге, коли пройшов час і велика кількість інформації стала більш доступною для широкого кола населення, про репресії, вбивства незгодних з лінією партії, про Голодомор, Червоний терор то постає питання, а чи повинна символіка вже неіснуючої держави бути в публічному просторі? Думаю, що ні. 

Читайте також: НКВС у Слов’янську. Живі спогади (фільм)

Наскільки в Україні і, зокрема у Слов’янську, виконується цей Закон? Скільки символів радянщини ще залишаються на вулицях наших міст. Чому склалась така ситуація і хто відповідає за невиконання Закону?

Щодо виконання закону, то в більшості своєму він виконаний. Проте, на “місцях” багато саботажу. В багатьох містах є вулиці Карла Маркса, Чапаєва та Островського. У Харкові близько сотні будинків, які мають в оздобленні серпи та молоти. У Києві і до тепер є пам’ятник Щорсу, Островському.

Слов’янськ також має відгуки комуністичного минулого. Серп і молот у КЗ “Центр культури та довкілля” (проте після пожежі це питання не актуальне), напис на будівлі ІВН (проте вже майже знищився із-за дощів), серпи і молоти на паркані по вул. Шнурківська, серпи і молоти в оздобленні міського фонтану, пам’ятна дошка на честь Пасова Єгора Олексійовича по вул. Торська (обіймав керівні посади у комуністичній партії), серп і молот на фасаді будинку по вулиці Тараса Шевченка. Нещодавно було знайдено табличку зі згадуванням 40-річчя Жовтня по вулиці Вокзальній, серп і молот по вулиці Університетська, а також портрети деяких осіб на алеї слави по бульвару Пушкіна.

Деякі об’єкти фактично знаходяться поза межами комунальників, тому важко змусити інших демонтувати їх. Проте, була пропозиція (з моєї сторони) зробити крок вперед з боку комунальників – безоплатно демонтувати певні елементи, але це проігнорували. Вулиця Ком’яхова, вулиця та провулок Карбишева – це топоніми, які також підпадають під дію закону, проте, міська комісія не вважає за потрібне зробити перейменування. А чого більше всього? Вуличних табличок з колишніми назвами вулиць. Їх майже не демонтували.

Таблички були демонтовані у результаті звернень Паперового фронту

Причин такого саботажу багато. Від банальної непроукраїнської позиції очільників міст, до пасивності роботи поліції. Оскільки звернення до правоохоронців стосовно невиконання закону майже нічого не дають. Хоча є кримінальна відповідальність за використання комуністичної символіки. Ще багато символіки не знайдено, оскільки вона є в селах, на територіях заводів. Ще майже 5-6 років знадобиться на повне викорінення цього.

Читайте також: Декомунізація на п’ятому році. Наскільки успішна реформа у Слов’янську

Розкажіть, як ваша організація, зокрема ви, сприяєте викоріненню елементів, які підлягають демонтажу. Наскільки важко це реалізувати?

Починав займатись декомунізацією самостійно рік тому. Побачив серп і молот на фасаді коледжу у Слов’янську і подумав, а чому через 4 роки ця символіка присутня? Надіслав звернення і питання вирішилось. Тобто потрібно писати звернення, щоб посадовці виконували свою роботу? Вирішив спробувати. За рік роботи було проведено багато, проте, активні мешканці надсилають ще більше нових фотографій. Сформувалось коло небайдужих людей з усієї країни. Людей небагато, але вони є і хочуть допомагати. Тому об’єднались у ініціативу.

Проте, люди попросили не афішувати їх, бо будуть проблеми. Ми ж не тільки декомунізацією займаємось. Деякі елементи майже неможливо демонтувати. І це поділяється на дві загальні причини:

1 – це юридичні перепони, бо будинок може бути пам’яткою архітектури і просто “збити” серп і молот вже не можна. Є механізми, як це виправити, але посадовці не йдуть на зустріч. Такі об’єкти ми відкладаємо.

2 – це просто небажання проводити демонтаж. Таким прикладом є місто Горішні Плавні, там є стела з колишньою назвою міста. Міська влада не хоче це прибирати. Або купа Ленінів в Одеській області. 

Читайте також: Голова Леніна і вулиця Джона Леннона. Декомунізація у Слов’янську та по Україні

Розкажіть про два найцікавіших випадків небажання/унеможливлювання місцевої влади, власника будівлі, позбавлятись комуністичних символів. Які аргументи вони наводять.

Дуже часто сільські голови, посадовці міських рад дзвонять та волають у слухавку, що ми змушуємо їх щось прибирати з публічного простору. Цікаві такі, сподіваються, що після таких погроз ми припинимо свою діяльність.

Напис “СЛАВА КПСС” у Слов’янську - це типовий приклад, як можна не виконувати положення закону. Міська влада надає відповідь, що не має впливу на управителя будинку, і все. А управитель за договором з мешканцями будинку не повинен нічого замальовувати. Це взагалі дивно, що його замалювали, мабуть вирішили вже зробити це, бо ми ще звертались. Багато хто починає казати, що той чи інший пам’ятник не комуністу а “невідомо кому”. У Полтавській області є пам’ятник Петровському, а сільській голова каже, що це “невідомий чоловік”. Так і стоїть, чекає поки невідомі патріоти самі виконають цю роботу.

Як люди сприймають вашу роботу? Наведіть декілька різних думок мешканців, з якими ви стикались.

Взагалі люди сприймають це негативно, бо начебто ми рушимо історію. Проте, фактично мої дії ніяк її не змінюють, Леніна з історії я не викреслю. Я також обома руками за те, щоб всі пам’ятники цивілізовано надіслали до музеїв.

У Сумській області є такий парк, де вже майже 50 бюстів є. Проте, ця негативна реакція не довго триває. Через місяць люди вже і забули де стояв пам’ятник або дошка де знаходилась. І це якраз про тих людей, які гучніше інших кричать, що не потрібно нічого зносити. Вважаю, що це тимчасово, потім всі нормально будуть ставитись до цього. До прикладу, старше покоління каже: "побудуйте нову вулицю і називайте її, як завгодно", "потрібно назвати вулиці нейтрально або на честь науковців, письменників та митців". Хоча багато і вдячних людей є, які задоволені тим, що не будуть бачити ці символи, бо їх родичі постраждали від рук КДБ та взагалі радянського режиму. 

Чи плануєте ви продовжувати свою діяльність? Як люди можуть долучитись до цього процесу?

Звичайно будемо, роботи багато. Люди можуть писати коментарі під нашими постами і писати у приватні повідомлення мені або до сторінки нашої ініціативи. Ми допомагаємо всім і не тільки стосовно питань декомунізації. На нашому паперовому фронті кінця проблем ще немає, тому продовжуємо працювати!

Невеликий висновок: Процес декомунізації не є страшним, не руйнує історію. Це є плановий етап, який повинна пройти наша держава. Треба залучатись до взаємодії з організаціями, представниками влади і пропонувати свої варіанти/бачення щодо окремих назв, дошок та пам’ятників. 

Звертайтесь до Паперового фронту зі своїми пропозиціями та запитаннями за посиланням: https://www.facebook.com/paperoviyfront