• Головна
  • Як у Слов’янську народжується джаз
Художній репортаж
20:14, 28 грудня 2021 р.

Як у Слов’янську народжується джаз

Художній репортаж
Як у Слов’янську народжується джаз

Її я зустріла дорогою до музичної школи. Вона виходила з магазину, обережно ступаючи сходами. Була з важким пакетом та паличкою. Я взяла торбинку, дала руку, на яку вона змогла трохи опертись, і ми пішли далі разом.

Цю жінку я пам’ятаю ще з часів, коли сама навчалася в музичній школі Слов’янська. Не помітити було неможливо - яскраве руде волосся, губна помада, палаючі очі, якась зовсім непритаманна нашому місту енергетика бурхливої творчості. Говорячи про неї на думку приходять не спокійні мелодії Гріга чи Ейнауді, а скажені переливи нот Шопена, а ще джаз…

***

Наталія Рамазанова вже багато років викладає у школі мистецтв маленького Слов’янська. Колись ще дитиною вона вступила туди лише з третього разу, а зараз музичну школу важко уявити без цієї жінки. Саме вона створила відомий далеко за межами міста джаз-ансамбль “Імпровіз”, який вже багато років грає у літньому парку “Шовковичному”. А ще Наталія Рамазанова - авторка музики своєрідного славня міста на слова Михайла Петренка “Слов’янськ, Слов’янськ”.

Музика стала не частиною її життя, а усім життям. Часом важкого, часом щасливого, але завжди творчого і натхненного.

Як у Слов’янську народжується джаз , фото-1

З Наталею Павлівною ми зустрічаємося недалеко від музичної школи. Я беру її пакет, вона обпирається на мою руку, і ми разом повільно заходимо у приміщення школи мистецтв. Підіймаємося на третій поверх у кабінет 305. Там стоять два піаніно, стільці і вчительський стіл. Першим ділом музикантка відчиняє вікна, бо не любить спертий запах у закритих приміщеннях.

Вона сідає за один з інструментів, я - поруч. Ми починаємо нашу розмову. Кришка піаніно закрита, але це ненадовго.

***

Сім’я Наталії Рамазанової походить з Кубані. Тоді багато станиць тієї території були заселені саме українцями. Корінням Наталія походить з Запорізьких козаків, яких переселили на Кубань. Сім’я була репресована і з Кубані мала їхати на лісоповал, але встигла втекти і, так і не доїхавши назад на Кубань, осіла на Донеччині - у Слов’янську.

Життя маленької Наталії було зовсім не легким. Вони жили разом з мамою, тіткою та її донькою в однокімнатній квартирі у центрі міста. Вся сім’я дівчинки була дуже музикальною. П’ять тіток, які мала Наташа, були викладачками. Одна з них співала у церковному хорі. Мама працювала вчителькою у школі.

Музика у цій сім’ї була завжди. Вдень вони слухали радіо, а пізно ввечері, коли всі вже лягали спати, мама з тіткою починали співати. Коли маленька Наталя вже майже засинала, мамин спів ще продовжував лунати. Згодом співати почала і сама дівчинка.

Певний час маленька Наталка навіть і не думала про музичну школу, життя і так було важким. Але одного літа, коли вона поїхала на канікули до тітки на Кубань, її родичі вирішили випробувати дівчачі здібності. Тоді до станиці приїжджала вчителька музики з міста. Тітка запропонувала дівчинці сходити до неї. Для дитини це було за щастя. Заняття на фортепіано їй так сподобалося, що за одне літо вона пройшла весь курс першого класу. Повернувшись додому вона почала просити маму вступити до музичної школи.

Ще твоєї музики мені не вистачало…

Такою була перша відповідь жінки.

З часом вмовляння розчулили маму дівчинки. Наприкінці вересня учениця вже майже п’ятого класу разом з мамою пішла до музичної школи, щоб почати навчання.

Але того року мрії не судилося збутися. Усі вступні іспити пройшли. До школи не хотіли брати вже дорослу дитину, у якої ще й інструменту вдома не було. Навчання відкладалося.

Як у Слов’янську народжується джаз , фото-2

Часу не гаяли. На втрачений рік для Наталії знайшли вчительку музики, яка викладала вдома. Дівчинка жила мріями, що наступного року вже зможе навчатися музиці.

Через рік Наталя з мамою вже вчасно пішли на вступні іспити. На вступі Наталія грала на інструменті “Танок маленьких лебедів” та співала не по роках дорослу пісню “Прощайте скалистые горы”. 

Під час розповіді жінка задумливо замовкає, відкриває кришку інструменту, натискає пару клавіш, підбирає декілька нот і заходиться в музиці - показує, під що тоді співала маленька Наточка.

Через декілька днів після прослуховування дівчинка з мамою підійшли до музичної школи, щоб подивитися на стіні вивішений перелік щасливчиків, які навчатимуться мистецтву музики. Наталія була впевнена, що вступила.

Підійшовши до аркуша паперу з прізвищами, свого Наталка не побачила.

“Стоїть бліда, як стіна. І не плаче. Напевно, це вже нічого не захоче”, - згадувала потім мама Наталії. 

Та не зламала і друга відмова бажання дівчинки навчатися. Наталка продовжила займатися індивідуально з вчителькою, а в музичну школу ходила вільним слухачем. І там, де дітки, яких взяли на навчання, пропускали повз вуха або прогулювали, Наталя поглинала інформацію і прислуховувалася до кожної ноти, яку чула. З неї посміювалися інші, але дівчинці було не до них.

Попереду у неї були довгі заняття музикою і, нарешті, вступ до музичної школи одразу у четвертий клас.

***

Після вступу до музичної школи постало ще одне питання - як придбати інструмент. У Слов’янську піаніно не продавали.

Спочатку Наталчина мама домовилася з директоркою музичної школи про те, що дівчинка приходитиме о 7 ранку, до початку будь-яких занять, щоб вчитися і грати. Та погодилася. Так день у Наталії починався з музики і закінчувався музикою.

Якось мама повідомила Наталочці чудову новину - вони в черзі на інструмент. Придбати піаніно можна було в сусідньому Краматорську.

Тоді не було можливості просто взяти і купити піаніно, за ним треба було стояти в черзі, ба більше, кожен тиждень приїздити до сусіднього міста і в аркуші підтверджувати те, що ви все ще у черзі. Через те, що мама працювала, Наталія все це робила самостійно у свої 13 років. Навіть забирати піаніно поїхала сама. Мама дала дівчинці гроші, порадила уважно вибирати і найняти вантажівку, яка б доправила інструмент додому у Слов’янськ.

“Ми його привезли додому. Таке чорне “Україна”, а воно паааааахнеее. Щаааастя було”, - згадує жінка.

Навчання у музичній школі захопило дівчинку, а найбільше - сольфеджіо. Точніше викладач сольфеджіо, який не лише подавав предмет, але в перервах грав дітям джаз. Дівчинка не знала, що то за музика, але відчувала гармонію. Від джазових акордів Наталка мліла. Ось так вчитель закохав дівчину в сольфеджіо, яке згодом вона і сама викладатиме в цій самій музичній школі.

Як у Слов’янську народжується джаз , фото-3

Коли прийшов час вступати кудись після школи, сумнівів не було - Наталія мусила вступати в музичне училище. На той момент око лягло на училище в Донецьку. Готувалася до вступу випускниця самостійно, без репетиторів чи додаткових занять. У свій потенціал вірила і навіть не мала сумніву в тому, що вступити їй буде не важко.

Під час самого іспиту дівчина мала зіграти на інструменті й скласти іспит з сольфеджіо. Але до сольфеджіо не дійшло. Після гри їй оголосили оцінку - “2”.

“Я чуть не вмерла”, - згадує Наталія.

Мати Наталії не здивувалася тому, що дівчинку завалили на іспитах. 

- Ось бачиш, яке життя несправедливе, - казала мама. Жінка вже не вперше стикалася з подібним ставленням до своєї сім’ї, яка була нащадками репресованих козаків. Не дивиною було й те, що Наталію не взяли в музичне училище.

Щоб не втрачати час і продовжувати навчання, Наталія Рамазанова вступила до Слов’янського педагогічного університету на факультет дошкільної освіти за спеціальністю, звичайно, “музика”. Дівчина виступала на концертах, грала на піаніно, співала. Так вона відучилася 4 роки.

Під час навчання Наталія зустріла слов’янського музиканта Олександра Сидельникова - він зі своєю групою (оркестром) грав джаз у місті. Щоб виступати з ними, Наталі довелося пройти іспит - виконати “Очи черные” у своїй інтерпретації. З того моменту Наталія почала працювати в оркестрі міста. Виступали з концертами на заходах, грали в ресторанах. Оркестру Рамазанова присвятила 6 років життя.

Після університету дівчина пішла працювати у дитячий садочок музичною керівницею. Наталії подобалося працювати з дітками.

Вранці вона йшла до садочка на роботу, а ввечері - грати в оркестрі. В якийсь момент Наталка замислилася: “а вчитися в музичному училищі коли я буду?”.

***
Вступати в Донецьк дівчина більше не схотіла, тому поїхала до музичного училища Бєлгорода.

Приїхала вночі, йшов сильний дощ, і сходу мокра і змерзла дівчина зі всіма своїми речами прибігла в саме училище. В будівлі вже нікого не було. Один чоловік зустрів її у холі. Дізнавшись, що дівчина хоче вступати, показав їй будинок навпроти, де можна переночувати. Пізніше буде зрозуміло, що це знайомство стало доленосним. Тоді ввечері її зустрів музикант, який викладав теорію музики. 

На “теорію музики” тоді вступила і Наталія. Саме цей предмет жінка викладатиме пізніше у музичній школі Слов’янська.

Повернувшись додому зі щасливою новиною Наталія почула від мами:

- Ну і скільки ти ще будеш навчатися?

Відпрацювавши необхідний час у садочку (щоб відпрацювати диплом, який вона отримала в університеті), Наталка покинула роботу. Тепер вона продовжувала грати з оркестром в ресторанах і навчатися в Бєлгороді.

Вже після закінчення училища Наталії Рамазановій довелося потрапити в одну філармонію, де їй запропонували попрацювати. Зустрівши там однодумців жінка повністю занурюється у світ музики і подорожує країнами з музичними концертами. 

Разом з іншими музикантами Наталія об’їздила в прямому сенсі слова весь Радянський Союз. Саме тоді жінка зустріла ще одну свою долю - майбутнього чоловіка Олександра.

Так декілька років музиканти давали концерти країнами і містами. Але в якийсь момент Наталка вирішила зупинитись і повернутися з чоловіком у Слов’янськ. Прийшов час осісти.

***

Повернувшись до Слов’янська молода пара пішла влаштовуватись на роботу у відділ культури. Побачивши весь творчий шлях дівчини, Наталії запропонували посаду директорки у тій самій музичній школі, в яку її декілька разів не взяли, а потім поставили запитання:

  • Ты член партии?

  • Нет

У ті часи людина, яка не була членом комуністичної партії, не могла обіймати керівні посади. Тому Наталію взяли працювати викладачкою сольфеджіо в музичній школі, а її чоловіка - викладачем духових інструментів. Для Наталії розпочався нелегкий час.

Конкуренція у музичній школі була висока. Багатьом не подобалася манера викладання Наталії Рамазанової. Їй не раз говорили, що вона неправильно робить свою справу.

Допоки інші вчителі з підозрою ставилися до нових працівників, ті будували свою окрему музичну країну разом з учнями, які до них доєднувалися.

Наталія Павлівна з любов’ю вела сольфеджіо, навчала дітей гармонії, у перерви грала джаз. Олександр створив на базі музичної школи естрадно-симфонічний оркестр. В одну з обласних перевірок, як це зазвичай бувало, діяльність оркестру “забракували”. Чим більше “всовували палки в колеса”, тим важче давалося чоловіку життя у нашому місті. Творча вдача вплинула на те, як Олександр сприймав усі складнощі долі. Чоловік почав прикладатися до чарки. Свого часу, через низку важких обставин, Наталя попросила його повернутися додому. Самому.

“Якби він залишився, ми б вдвох у цьому місті загинули”, - пояснює своє рішення Наталія. 

Усі події, як у сімейному житті, так і в професійному, вплинули на жінку. З болями у серці вона лягла у лікарню. Близько місяця провела там жінка. Олександр більше не повертався у Слов’янськ.

Після довготривалої хвороби Наталія мала повертатися до роботи. В один день вона дивилася телевізор і побачила виступ українських музикантів. Це були зовсім молоді виконавці, які тільки навчалися музиці. Але те, як вони виконували українські мелодії…

“Ось цим я буду займатися”, - промайнуло в голові у жінки. Так і сталося.

Наталія Павлівна продовжила викладати в музичній школі, але час від часу після занять сольфеджіо, в її кабінеті все частіше лунала інша музика - джаз. Спочатку жінка запрошувала учнів, в яких бачила зацікавленість, а згодом діти почали і самі до неї підходити і проситися позайматися. Так у музичній школі у 1993 році з’явився ансамбль “Імпровіз”.

“Мої учні мені життя врятували”, - з натхненням розповідає Наталія.

Так, закохана у джаз людина закохала у джаз інших. Для багатьох з учнів ці сумісні імпровізації стали шляхом у музичне майбутнє.

Один з них - Олександр Митрофанов. Він прийшов до Наталії Павлівни на сольфеджіо будучи ще зовсім малечею і залишився до кінця навчання, пройшовши разом з нею імпровізацію, джазові концерти, змагання, іспити і вступ у музичне училище.

В один з днів, коли ми знову зустрілися з Наталею Рамазановою, поруч із нею стояв високий усміхнений чоловік, на якого вона спиралася під час того, як підіймалася до себе в кабінет на третій поверх. Олександр прийшов на заняття до Наталії Павлівни у 1994 році. Згодом вона за свій кошт возила його у Донецьк на вступ до музичного училища, познайомила з найвпливовішими в Україні музикантами-джазистами, а тепер він також працює у музичній школі. 

Сім’я Олександра - музиканти. Спочатку хлопець дуже хотів бути схожим на батька - трубача, тому активно займався у музичній школі. Але лише коли прийшов на сольфеджіо зрозумів, що саме йому подобається найбільше. Одразу після школи хлопчик йшов у музичну школу і сидів там до пізнього вечора у колі однодумців імпровізуючи, граючи і слухаючи джаз. Наталію Рамазанову він називає своєю музикальною мамою і з захопленням розповідає про ті часи, коли йому разом з іншими музикантами доводилося грати джаз у маленькому кабінеті під №311, що знаходиться на третьому поверсі слов’янської школи мистецтв..

Як у Слов’янську народжується джаз , фото-4

“Я ее воспринимал, как Бога. Для меня это было важно. Я смотрел, как люди играют и хотел быть похожим. Она давала нам дыхание в жизни. Она же не только музыка. Она как мама. Она с детьми ведет себя сначала как мама, а потом уже как музыкант, преподаватель, организатор. Преподаватель - это мало сказано. Тут и преподаватель, и воспитатель, - и друг, - додає Наталія Павлівна. - Наталью Павловну я всегда считал своей мамой. Она меня воспитала как человека, прежде всего. Благодаря Наталье Павловне я начал развиваться настолько быстро. И спустя 10 лет она настолько подняла мне музыкальный уровень…Оплатила мне дорогу и все, что касается поступления в музыкальное училище. Она мне пробила путь, дорожку в один из самых топовых на тот момент городов в плане джаза - Донецк”.

Олександр навчався у трубача-джазиста світового класу - Валерія Колесникова. Він також був знайомим Наталії Павлівни. Жив і працював там, а коли почалася війна, повернувся до рідного міста. І працювати став у рідній “музикалці”.

Наприкінці розмови Олександр додає: “может мы бы что-то с Натальей Павловной вам сыграли, а вы запишете на камеру”?

Я погоджуюсь. Усі разом йдемо в улюблений кабінет джазистів:

Джаз-ансамбль “Імпровіз” дійсно став для Наталії Павлівни не просто захопленням, але всім її життям. Вона із задоволенням залучала нових музикантів, проводила репетиції, виступала на музичних конкурсах і міських концертах. Склад завжди змінювався, хтось закінчив музичну школу,  хтось тільки в неї приходив. Дуже часто колишні учні Наталії Рамазанової, приїжджаючи назад до Слов’янська, заходять до вчительки на заняття, щоб знову взяти в руки інструмент і зіграти хоча б декілька разів.

Якось Наталія Павлівна Рамазанова разом зі своїми учнями вийшла влітку у парк. Там вони провели одну з репетицій. Люди, які гуляли в парку, звернули увагу, підходили, слухали, висловлювали цікавість і дякували. Тоді такі виступи стали постійними. Для дітей-музикантів виступ у парку був хорошою репетицією перед конкурсами і змаганнями, а для людей ансамбль робив особливу атмосферу для прогулянок.

Як у Слов’янську народжується джаз , фото-5

***

Відтоді й досі Наталія Павлівна та її музиканти асоціюються з джазом у місті. Він зароджувався у маленькому кабінеті музичної школи й продовжує існувати у кожній людині, яка побувала там всередині. Він передається через кожного слухача, який хоч колись послухав джазову музику у парку Шовковичному, передається через нових музикантів, які поринають все глибше у музику, роз’їжджаючись містами і країнами. 

А ще джаз завжди залишається в одному місці - в душі музикантки з рудим волоссям, яка кожного дня приходить у школу, щоб поділитися ним з іншими…

Фото постерів: foto.art.lab

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов’янськ #новини #Славянск #новости #Рамазанова #музика #джаз #джаз в Україні #Наталія Рамазанова #школа мистецтв
12,0
Високі оцінки користувачів за Стиль викладу
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

Оголошення
live comments feed...