Вчителі з Криму і "полювання" на українців. Як живуть окуповані міста України

Місцеві мешканці, які через ті чи інші причини вже сьомий місяць залишаються в Енергодарі, погодилися розповісти про ситуацію в місті. Імена героїв змінено — це питання їхньої безпеки. росія, як і раніше, глушить в Енергодарі мобільний зв'язок та інтернет. Сигнал є не скрізь, але журналістам вдалося поспілкуватися з мешканцями за допомогою онлайн-месенджерів, а ті, хто нещодавно залишив місто, розповіли про свій від'їзд та про те, що відбувається з їхніми рідними в Енергодарі, - пише Громадське.

Ситуація в місті вкрай важка

Віктор перебуває в Енергодарі, він боїться говорити. Після того як на його очах під обстрілом загинув сусід, який вийшов на прогулянку із собакою, у чоловіка, за його словами, залишилося лише одне бажання — вижити в місті. Можливості виїхати до безпечного місця Віктор не має — він пенсіонер. Та й залишати рідне місто чоловік не хоче.

Перед окупацією ЗАЕС та Енергодара територію, що прилягає до станції, довго обстрілювали — в одному з адміністративних корпусів спалахнула пожежа, яка спричинила тривогу у світі. Її загасили українські пожежники. Пізніше внаслідок обстрілу зупинилися п'ять із шести енергоблоків. Останній із них — 1 вересня, перед візитом МАГАТЕ, коли спрацював аварійний захист.

«Ситуація дуже складна. У місті знову були обстріли, знову загинули люди. Хорошого абсолютно нічого. Стріляють щодня. Постійні залпи: це й важка артилерія, і “Гради”, і “Піони". Обстріли тривають постійно», — розповідав Віктор перед візитом інспекції МАГАТЕ. Мешканці міста сподівалися, що із приїздом експертів ООН ситуація зміниться. Але 1 вересня житлові райони Енергодару знову зазнали артилерійського обстрілу, були загиблі та поранені.

При цьому жити в місті дедалі складніше. Через масові звільнення люди залишаються без зарплат, розповідає Віктор. За його словами, містяни їдуть — переважно це молоді сім'ї з дітьми. Людей виїхало, наводить місцеві оцінки Віктор, більш ніж половина. «За офіційними даними, до війни в ​​місті проживало понад 50 000 осіб. Наразі й половини не набереться — тисяч 20 від сили», — каже він. Залишаються в Енергодарі, за словами Віктора, пенсіонери, як він, чи ті, хто має якийсь бізнес. Але не тільки.

«Ми разом із дружиною вирішили нікуди не виїжджати з міста, хоча наша дочка виїхала до Дніпра», — розповідає Артем. Він від самого початку війни приватно виїжджав та заїжджав до Енергодара, привозячи гуманітарну допомогу як волонтер. «І, знаєте, це все закінчилося погрозами та шантажем із боку російських військових, — пояснює він. — Навіть не хочу про це говорити. Тому поки що моя волонтерська діяльність на паузі».

Є в Енергодарі й ті, кого російські військові із міста не випускають, — енергетики. Тетяна, дружина працівника ЗАЕС, із лютого залишалася в Енергодарі разом із дітьми та чоловіком. Вона каже, що вірила в те, що в росії вистачить здорового глузду не вчиняти жодних провокацій на станції. Однак за кілька місяців вирішила виїхати. Чоловік із нею покинути Енергодар не зміг — на блокпостах є списки атомників, яких не випускають за межі окупованої території. «Оскільки в нас місто енергетиків, то в кожному будинку є енергетики зі стажем роботи не менш ніж 20 років», — зауважує житель Енергодара Артем.

Мелітополь

24 канал провів ціле інтерв’ю з з мером Мелітополя Іваном Федоровим.

З моменту російського вторгнення Мелітополь став окупованим. Росіяни чинять там свавілля та злочини, катування, пограбування. Також в місті, як на інших окупованих територіях працюють наші партизани.

Ми маємо чітко зрозуміти, що за цей період воно змінилося не раз, а декілька разів. Перш за все, це шок від 24 лютого після вторгнення російських військ до нас у Мелітополь.

Після цього протягом майже семи місяців була важка депресія, тому що більшість мешканців виїхали з міста, з'явилися якісь нові незрозумілі мешканці. Настала гуманітарна та фінансова кризи, фінансова система України повністю покинула Мелітополь. Не так давно, але покинула. Тому така депресивна атмосфера нагніталася кожного дня.

Але, звичайно, наші жителі, як і вся держава, як і всі наші реальні партнери, вдихнули нового кисню в легені та почали сподіватися, що весь цей жах скоро закінчиться. Я зараз кажу про вдалий результативний контрнаступ наших Збройних Сил та деокупації великої території Харківської та вже Луганської областей, - говорить Іван Федоров.

Мер Мелітополя також розповів про потужний партизанський рух у місті. При цьому, жодного з партизанів росіяни ще не зловили. Єдиний шлях ідентифікації партизана – це тортури. Окупанти забирають в полон простих мешканців міста, які їм здаються партизанами. Тому що в них або є український прапор у квартирі, або ще щось. Тобто якась українська ідентифікація. І вони тортурами примушують сказати їх, що вони партизани.

У тимчасово окупованому Мелітополі ворог намагається запустити освітній процес. З 22 шкіл він намагається сьогодні організувати навчальний процес у 15. Тому що інші школи він використовує, як свою базу для розміщення військової техніки й так далі.

Але у української влади є підтверджена інформація, що навіть у тих школах, де сьогодні є навчальний процес, у підвалах тримають боєприпаси. Тим самим, ставлячи дітей, звичайно, під загрозу як живий щит. І це не про навчання.

Ворог хоче зробити кілька речей. Перше – прикритися нашими дітьми, друге – вбивати у їх мозок свою російську пропаганду. Як показник цього, у деяких школах класним керівником молодших класів стала секретарка та завгосп, а прибиральниці запропонували викладати уроки праці. Отже, це точно не про навчання. На кожній шкільній перерві сьогодні там грає гімн росії. Тим самим окупанти намагаються вбити в мозок, що росія – це взагалі якась там держава.

А що стосується навчального процесу, який ми організували разом з педагогічними працівниками, то наша мета полягає в тому, щоб всі наші діти мали змогу здобувати українську освіту. І до цього ми йдемо сьогодні. 14 тисяч наших учнів дистанційно або за формою екстернату здобувають освіту онлайн на платформі, яку ми також розробили з нашими організаторами освіти.

Сьогодні навчальний процес триває, триває складно, тому що росіяни ддосять наш сайт. І є такі пікові показники, коли за годину падає 25 мільйонів закликів на сайт. Але нічого, ми стаємо міцнішими, опрацьовуємо нові форми захисту. Дякуємо окупантам у цьому за навчання, їм точно не вдасться поламати нашу систему освіти, тому що наші діти хочуть вчитися в наших школах.

Херсон

Радіо Свобода поспілкувалися з мешканкою Херсона, якій вдалося виїхати разом із дітьми. У Херсоні залишаються її родичі.

«Ті, у кого є фінансова можливість, у них все нормально, вони живуть своїм життям. Але є ті, хто дзвонив мені і говорив, це кінець, це кінець. Грошей немає, роботи немає, ціни космос. Плюс, вони ж хочуть запроваджувати рублі. У Херсоні зараз все продається та купується за гривні та за рублі. Вони (росіяни – ред.) відкрили 10 своїх магазинів у Херсоні. АТБ перейменували на АБЦ. Там цінники у рублях та гривнях. Вони зараз видають по 10 тисяч рублів пенсію. І звичайно бабусі-дідусі беруть її, бо їм нема за що жити. І вони йдуть до цих магазинів і там за рублі скуповуються», – розповідає жінка.

Більшість мережевих магазинів у Херсоні закриті. Здебільшого всі ходять на ринки. Торгівля схожа на торгівлю у 90-тих, коли стоять машини з відкритими багажниками, і з них продають – сигарети, горілку, пиво, пральні порошки. Ціни дуже високі, наприклад, пачка найдешевших цигарок коштує 150 гривень.

У деяких херсонців складається враження, що вони можуть залишитись без дому, розповідає жителька Херсону. Її знайомі розповідали, що були такі неприємні моменти, коли вривалися в будинок, питали скільки людей проживає.

«ОСББ трясли, мене це теж торкнулося. Мені писала моя керуюча з ОСББ, що треба, щоб хтось заїхав у квартиру, бо нас будуть трясти, когось будуть завозити. Казала, що треба, щоб хтось прийшов і побув у квартирі. Ми живемо на вулиці Робоча, а на Лавреньова вже заселили кілька родин із Криму. Осббебешники між собою спілкуються і вони розповіли, що там люди вже давно виїхали, ніхто не проживає. І, схоже, що заїхала родина, схоже на бурятів, ця національність. Це військові. Ні з ким із сусідів вони не спілкуються».

За інформацією жінки, онлайн навчання наприкінці серпня підтвердили три школи Херсона – №11, №51 та №55-ть. У селі Білозерка Херсонської області російські солдати захопили школу №1 і мешкали в ній. Потім вони переїхали, захопили пошту, а школу готували, щоб запустити навчання. А у Херсоні вони захопили ліцей №1, а також – спорт-школу ДЮСШ (за інформацією Херсонської міської ради дитячо-юнацьких спортивних шкіл у Херсоні декілька – ред). Влітку до шкіл завезли книги, букварі. Привезли вчителів із Криму, розповідає мешканка.

Вам також буде цікаво:

• Примусове виселення, зникнення місцевих та атмосфера терору - як живуть окуповані території України
• “Мої батьки живуть в окупації” - як росія розлучила молодих українців із сім’ями
• Перші фото зі звільнених міст Харківщини та Донеччини