Вікінги й архітектура Європи: історія, яку приховували — у новій книзі від РВВ

Про вікінгів зазвичай говорять як про безстрашних морських воїнів, які грабували монастирі й сіяли паніку в прибережних містах. Але мало хто знає, що вони були ще й талановитими містобудівниками. Про те, чому саме ця сторона їхнього життя виявилася недооціненою і як вона вплинула на формування майбутніх європейських столиць, ми говоримо з автором нової книги «Міста та фортеці вікінгів: від Ірландії до Волги» — істориком Олександром Бондарем.

Чому ви вирішили зосередити дослідження саме на фортифікаційній та містобудівній спадщині вікінгів?

Свого часу навчаючись на історичному факультеті Чернігівського державного педагогічного університету я потрапив після першого курсу на археологічну практику на такий собі археологічний комплекс в селі Шестовиця. Насправді це всесвітньо відовий комплекс датований кінцем 9 – початком 11 століття, де масово фіксувалися старожитності скандинавського походження, то ж його досить справедливо асоціюють з діяльністю вікінгів, або ж правильніше для цих територій сказати русів або варягів. З того часу мене і зацікавила дана тема. Вже після університету я продовжував займатися майже десятиліття археологічним дослідженням пам’яток 10-11 століть, котрі мають так звану «дружинну культуру». Однак, вивчення даних пам’яток в принципі не можливе, без вивчення загально-європейського історичного тла того часу, недарма ж ці століття часто називається «Епохою вікінгів». Загалом, тут треба одразу обмовитися, слово вікінг, це досить збірне поняття, навіть певна самоназва. На різних територіях їх називали по-різному: нормати, аксмани, просто язичники чи безбожники, варяги і т.п.

Чи є конкретні міста, які сьогодні мають "вікінгське коріння"?

Ну таких міст існує досить значна кількість. Так, наприклад, столиця сучасної Ірландії Дублін був заснований вікінгами і перші століття свого існування розвивався як суто їх поселення, звісно приймаючи деякі елементи культури сусідніх ірландських племен, але в основі лежало місто вихідців зі скандинавії. Ще одне таке місто – це Йорк, хоча він і мав в своїй історичній підоснові римське місто, однак по факту, поселення було перезасноване скандинавами і розрослося в певний період до другого за значенням міського осередку Британських островів. Не території самої Скандинавії міські або протоміські центри не стали основою сучасних міст в силу географічних, кліматичних та певних історичних причин, однак нові міста іноді виникали поряд зі старими урбаністичними центрами, як це сталося в парі «Хедебю-Шлезвіг».

Як археологічні знахідки допомагають реконструювати вікінгські укріплення?

Ну, тут все досить просто. Це типові методи археологічниї досліджень: розкопки безпосередньо укріплених ліній поселень та їх датування. Саме під час досліджень здобуважться артефакти, що прямо вказують на те, що в такому-то такому-то поселенні був наявний, а часто і переважав, скандинавський елемет, або ж правлячу верхівку складали вихідці зі Скандинавії. Хоча слід теж обмовитися, що до складу «вікінгів» могли входити не лише етнічні скандинави, тут справа радше в перейманні матеріальної, зокрема воєнної культури.

У чому полягала «еластичність» вікінгів у підході до будівництва — і чому це стало їхньою перевагою?

Певно, оця еластичніть була якраз дуже характерною саме для спільнот вігінгів. Оселяючись на новому місці, вони при нагоді охоче використовували залишки вже існуючих до них поселень попередніх епох, як це сталося в Йорку, Лінкольні – містах Римської Британії. На землях Русі або в Балтійському регіону могли оселятися на вже існуючих поселеннях або їх залишках. Досить часто можна спостерігати, як для укріплення поселень вихідці зі скандинації могли використовувати будівельні традиції місцевих народів і пламен. Це простежується як в будівництві фортифікацій так і в житловому будівництві: укріплення могли бути як з стовопово-каркасних конструкцій (характерних для Скандинавії та Балтії) так і зрубних конструкцій характерних для східниї словян, фіно-угрів, могли використовувати дерево-кам’яні конструкції. Скоріше все це залежало від умов в яких опинялися так звані «вікінги» в тій чи інший місцевості. Від їхньої кількості та залучення місцевого населення.

Як ви добирали візуальний матеріал для книги: карти, реконструкції, схеми?

Матеріал для цієї книги добирався досить просто, але ретельно протягом останніх 15 років. По-перше, схеми. Вони зроблені археологами та істориками, що досліджували ту чи іншу пам’ятку. Моїм завданням було зробити їх однотипними і зрозумілими читачу. Що ж до реконструкцій, то майже усі графічні малюнки укріплень, елементів, забудови виконані мною особисто на основі тих чи іншиїх археологічних матеріалів, відомих вже реконструкцій попередників в поєднанні з моїм баченням даного періоду та того, як він виглядав. Частину ілюстрацій для книги створив відомий художник-реконструктор Сергій Шаменков. Він взяв на себе роботу над реконструкцією зовнішнього вигляду населення міст і фортець тієї епохи. Бо, зрозуміло, що фортифікації фортифікаціями, але це все не буде повним, якщо не знати як виглядали ті, хто їх населяв.

Книга «Міста та фортеці вікінгів» — це спроба по-новому подивитися на роль скандинавських народів у створенні європейської цивілізації. І зараз саме час замовити її за спеціальною ціною в попередньому продажі у книгарні РВВ.