Повномасштабне вторгнення стало випробуванням для всієї країни, зокрема для системи освіти. Сьогодні у Словʼянську працює 20 шкіл — усі дистанційно. Як у цих умовах функціонує Словʼянська опорна школа (колишня школа №13), з якими викликами стикається та які має досягнення — розповідає директор закладу Анатолій Іванович Погорєлов.
Як школа пережила 2014 рік?У 2014 році від воєнних дій у Словʼянську постраждали чотири школи: однією з них була, на той момент, школа №13.
«Було влучання в актову залу. На щастя, ніхто зі співробітників не постраждав. Уже влітку ми почали готуватися до 1-го вересня. Було мало часу, але ми встигли: зробили ремонт і почали, як завжди, навчальний процес вчасно», — каже Анатолій.
На той момент школа майже не втратила ні педагогічного колективу, ні учнів, тож більшість дітей повернулися за парти.
Проте у 2015 виник новий виклик: навчання дітей з окупованої частини Донеччини. Тоді школа долучилася до програми дистанційного навчання: «Власне, з 2015-2016 року ми вже знаємо, що таке дистанційне навчання і вчили дітей з окупованої території ще тоді».
Які виклики постали перед школою після початку повномасштабної війни?Досвід онлайн-навчання — як з 2015 року, так і під час пандемії COVID-19 — допоміг школі після початку повномасштабного вторгнення: «Ми знали, як організувати дистанційне навчання, і з перших днів російського вторгнення у 2022-му році вже працювали дистанційно».
Повномасштабне вторгнення створило нові виклики: «Наприкінці навчального року поруч із містом йшли бойові дії. Тут ідеться не тільки про безпеку, а й про можливість працювати: у 2022-му році у Словʼянську важко було з комунальними послугами».
Більшість дітей та вчителів виїхали, як і сам Анатолій. «Завдання полягало не лише в організації дистанційного навчання, яке не було для нас новим, але й у збереженні обладнання, яке нам необхідне для дистанційного навчання. Той самий сервер: його потрібно було вивезти, знайти приміщення, де його встановити, потрібна була людина, яка буде цим займатися» — ділиться директор.
Також довелося рятувати документацію. Проблемою стала навіть видача документів про освіту: «Ми не могли збирати у Словʼянську дітей, щоб вручити їм атестати. Доводилося робити це через знайомих та поштою».
Як відбувається навчання зараз?Ще у 2015 році школа почала працювати з сайтами типу Moodle (Мудл) — спеціальними онлайн-платформами для навчання. Там учні можуть отримувати та здавати домашні завдання, переглядати відео та спілкуватися з учителями: «Зараз у нас два таких сайти. Один — на базі Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, інший — наш власний».
Окрім цього, є онлайн-уроки. Вони проводяться в Google Meet. Заняття проходять зранку, а ввечері — консультації: «Діти, які надолужують знання, у невеликій кількості (1-2 учні) підключаються до дзвінка з вчителем і підтягують матеріал».
Для дітей за кордоном, говорить Анатолій, є інша можливість: «Міністерство освіти запустило нову програму, яка називається “Навчання за українознавчим компонентом”. Ми долучилися до неї майже одразу».
Завдяки цій програмі, дитина вчиться вдень у школі за кордоном, а ввечері — вивчає разом з рідною школою українську мову, літературу та історію. Це можливо, якщо між Україною та країною знаходження учня є угода про спільне визнання освіти: «Оцінки за решту предметів ми маємо право зарахувати на основі тих, які отримала дитина за кордоном, і перевести їх в український формат. Таким чином діти уникають перевантаження, одночасно здобувають українську освіту та не забувають рідну мову. Особливо це актуально для дітей молодшого віку — тих, хто йде до першого класу».
Дітей, що навчаються за такою програмою, наразі більше трьохсот. «Сподіваємося, що вони повернуться», — з надією каже Анатолій.
З якими викликами стикаються діти?Виникає логічне питання щодо обладнання: чи всі діти мають змогу виходити онлайн? Анатолій відповідає ствердно: «У нас багато благодійників: фонд Олени Зеленської, Фінська церква, ЮНІСЕФ та інші. Вони передавали дітям хромбуки, ноутбуки, планшети. Дуже дякую їм і представникам влади, які займалися цим питанням. Наразі ми надали гаджети всім, хто навчається в нашій школі й звертався до нас. Навіть є певний запас, бо ті діти, які в цьому році закінчили школу, повернули частину обладнання».
При цьому є невелика кількість дітей, які мають проблеми з доступом до дистанційної освіти. В основному, це діти, які перебувають на тимчасово окупованих територіях: «У великих містах, таких як Донецьк і Луганськ, почали блокувати доступ до українських сайтів. Я знаю, що є діти, які, наприклад, живуть в невеликих містечках чи селах і в них такої проблеми, як правило, немає. Але в багатьох вона є. Ми намагаємося це обходити і придумувати нові форми».
Буває таке, що діти відмовляються вчитися далі, але це поодинокі випадки. «Ми навчали багато дітей з окупованих територій до 2022-2023-го року, але вони переважно виїхали. Наразі їх небагато», — ділиться Анатолій.
У школі також навчаються діти з особливими освітніми потребами: «Діти займаються додатково з різних предметів, з різними фахівцями, і їхнє зростання відстежується щороку. Ми чотири рази на рік збираємося на засідання команд супроводу, де кожен вчитель пояснює свої плани щодо навчання такої дитини, розробляє індивідуальну освітню траєкторію для неї та індивідуальну програму розвитку. Подекуди нам вдається організувати навчання наживо — буває так, що вчитель і дитина опинилися в одному місті. У такому разі вони спілкуються особисто. У 99% дітей з особливими потребами спостерігається явний прогрес у навчанні».
Окремо Анатолій зазначає, що школа надає психологічну підтримку учням у разі їхнього звернення — здебільшого онлайн.
Анатолій також позитивно відгукується про Нову українську школу: це сучасна реформа освіти, яка змінює підхід до навчання — замість зубріння в центрі уваги дитина, її практичні навички, критичне мислення та вміння працювати в команді. «Нова українська школа дала багато можливостей. Діти, які навчаються за цією програмою, дуже вмотивовані. Плоди реформи є, результати мені подобаються», — розповідає він.
Які існують виклики для школи?Найголовнішим викликом, який постав перед школою, Анатолій називає збереження мотивації у дітей: «Деякі діти говорять, що зараз іде війна і ми не знаємо, що з нами буде — навіщо тоді вчитися? Тоді тут повинен працювати психолог і соціальний педагог. Не можна говорити, що я не хочу зараз вчитися, тому що в мене немає майбутнього — ми не знаємо, що буде далі. Ми стараємося таким чином мотивувати дітей так, щоб вони не думали, що в них цього майбутнього немає — воно є».
До повномасштабної війни в школі вчилося близько тисячі дітей. Сьогодні — понад вісімсот. Анатолій пояснює, що це не є критичною втратою контингенту і діти, які продовжують навчання у школі, вірять, що після закінчення війни вони повернуться в рідні стіни.