Поет. Письменник. Публіцист Володимир Глущенко

Володимир Андрійович Глущенко, уродженець і мешканець Слов’янська, – відомий український науковець-лінгвіст, фахівець у галузі лінгвістичної історіографії, методології лінгвістичного дослідження, історії східнослов’янських мов, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри германської та слов’янської філології Донбаського державного педагогічного університету. Педагог. Заслужений працівник освіти України. Відмінник освіти України. Фундатор наукової школи «Методологія та історіографія мовознавства», засновник і завідувач міжгалузевої наукової лабораторії «Методологія та історіографія мовознавства». Учитель. Науковий керівник докторської та 24 кандидатських дисертацій. Має досвід викладання за кордоном (Німеччина, Польща, Болгарія)...

Але сьогодні хочеться поговорити про інше.

Мне Бог дал слово – о, я везучий!

(Хоть и хожу порою по лезвию).

Я краски перевожу в созвучья.

Это и есть ПОЭЗИЯ (27 січня 2015)

Невелика за обсягом, проста, але мудра й емоційно заряджена лірична мініатюра. Оригінальний ритм, незвичайні рими... Так! Це поет Володимир Глущенко – наш земляк, наш сучасник!

Володимир Андрійович є членом Національної спілки письменників України; пише в жанрі поезії (вірші російською та українською мовами) і прози; автор 390 поетичних і прозових публікацій, зокрема чотирьох індивідуальних поетичних збірок: «Ощущение доброго ветра», «Дорога обетованная», «И слово  дал Ты мне, Господь», «К небесам и птицам»; лауреат премії «Радуги» – журналу художньої літератури й суспільної думки (м. Київ); дипломант літературної премії імені Максиміліана Кирієнка-Волошина Національної спілки письменників України.

Пише Володимир Андрійович просто, дуже доступно, але при цьому глибоко, образно. І дуже актуально. В усіх своїх віршах він – наш сучасник!

Ось вірш про наш рідний Слов’янськ...

Кто этих сосен выдумал силуэты –

зелёные зигзаги на синем фоне?

Падают в озёра сгустки света.

И вот он храм – как на ладони.

Я заменяю солнце на луну и звёзды –

задёргиваю небесные шторы.

И вдыхаю невесомый космический воздух,

и, кажется, теряю точку опоры.

И бьют мне в лопатки упругие струи,

И я парю – наяву, во сне ли?

Мой город внизу – и я торжествую,

и сладость полёта сильнеее, яснее... (27 лютого 2012)

Прагнення до щирості у виявленні почуттів, до історичної правди, чітка громадянська позиція, помножена на оригінальність поетичного мислення та словесного вираження, яскрава образність – усе це робить поетичні твори Володимира Глущенка надзвичайно привабливими для сучасного читача. Його твори надихають і хвилюють доброзичливістю і світлою аурою, неповторністю стилю, хитростями майстерності й навіть примхливою музикою... Читачі з нетерпінням чекаєють на нові публікації поета Володимира Глущенка.

Н. Маторіна, Б. Маторін, І. Рябініна