"Це не про логіку, а про відчуття". Як дружини військових їздять до коханих "на війну" (Київ-Німеччина-війна)

Вони бачаться раз на декілька місяців, якщо пощастить. Вони часто не мають зв’язку один з одним. Вони чекають на заповітні повідомлення “++”. Вони бережуть почуття один одного і вірять, що попереду у них спільне і щасливе життя.

Але буває і так, коли у нього випадає нагода бути вільним два дні. І тоді вона кидає найважливіші речі у наплічник, бере квиток на найближчий рейс і їде до нього на Донеччину.

Сайт міста Слов’янська 6262 продовжує серію матеріалів, у яких ми розкажемо історії жінок, які їздять до своїх коханих “на війну”.

***

Альона і Віктор познайомилися у 2014 році на практиці у Польщі. Тоді й почалися їхні стосунки. Чоловік жив у селі під Києвом, вона - у самій столиці.

У 2022 році вони мали одружитися, та повномасштабне вторгнення змінило не тільки їх плани, але і плани усієї країни.

Коли все це почалося, Альона вирішила, що у селищі під столицею буде безпечніше, ніж у самому Києві, тому і поїхала до чоловіка. Виявилося зовсім не так.

27 лютого 2022 року селищем пройшла колона росіян. Окупація.

Їхня автівка згоріла від підпалу у ніч з 25 на 26 лютого, тому виїхати було неможливо. З кожним днем ситуація ставала критичніше. У березні Альона остаточно вирішила, що зробить все аби виїхати. І їй це вдалося. Чоловік залишався вдома.

Один рік і три місяці вона прожила в Німеччині.

Після деокупації Київщини чоловік Альони повернувся до свого буденного життя, але весь цей час не міг зрозуміти, що ж буде робити далі. Жінка ж мала повернутися у червні 2022 року. Все знову пішло не так, як вони планували.

Чоловіку видали повістку. Це відбулось якраз тоді, коли він пішов у військкомат відновлювати документи. І у червні 2022 року його вже відправили на “учєбку”. Попереду - війна.

Альона з Віктором розуміли, що може статися будь-що і відкладати плани немає сенсу. Вони вирішили розписатися якомога швидше.

Зробити це було важливо не тільки на рівні емоцій чи почуттів. Це було важливо і на випадок, якщо чоловік зазнає поранення під час боїв. Або загине…

Спочатку хотіли зробити це онлайн, але з’явилась можливість розділити цей день на двох. Разом. Поруч.

Після цього Альона знову повернулася в Німеччину і пробула там до 2023 року.

***

Коли у 2023 році жінка повернулась в Україну, вона планувала винаймати житло у Краматорську чи Дружківці, щоб бути поруч з коханим.

Якраз у той момент чоловіка перекинули на Харківський напрямок.

При цьому, Альона постійно їздила до коханого у прифронтові міста, де б він не знаходився. Якщо була можливість побачитись хоча б на декілька годин - вона збиралась і їхала.

“Навіть 2-3 години в день - це вже про підтримку. Сім’я стає міцніше”, - переконана Альона.

Її перша поїздка до чоловіка була в Дружківку, що на Донеччині. Вона їхала зі знімальною групою одного медіа. Вони знімали фільм про вибір емігрантів. Альона розказувала історію того, чому вона вирішила повернутися.

Звичайно, поїздка була доволі хвилюючою, але для себе жінка вирішила, якщо туди їде знімальна група, якщо чоловік каже, що все добре і можна їхати, то це більш-менш безпечно для неї.

Одним із найважчих завдань у прифронтових містах завжди залишається пошук житла. Бо в житті військових і їхніх сімей стабільність - щось з розряду надзвичайного. Все завжди змінюється: час, день, місяць, коли вийде зустрітись на якийсь із вихідних.

У ту поїздку Альоні пощастило знайти вільну квартиру, це був будній день. Хоча вона і не дуже боялася залишитись без даху над головою, бо чоловік з побратимами винаймав житло і на крайній випадок міг забрати її туди. Але, звичайно, час хотілося провести лише вдвох.

“Моє бачення міста було викривлене тим, що я дуже довго не бачила чоловіка. Я більше уваги звертала саме на нього. Це було звичайне невеличке містечко, але там було дуже багато військових”, - згадує Альона.

Ближче до вечора цивільних взагалі важко було зустріти. О 20:00 - вже все закрите.

Десь ближче до вечора сім’я вийшла, щоб пройтись. Дорогою Альона помітила декілька кав’ярень, але біля кожної були черги.

Що здивувало жінку, їм вдалося знайти у цьому маленькому містечку смачну піцу і суші. А ще - що усі знають розклад подачі води, щоб встигнути по графіку покупатися і набрати води наперед.

Після першої поїздки Альона більше не боялася їздити до чоловіка у прифронтові міста. Попри бажання, вона, звичайно, питала про таку можливість у чоловіка.

Якщо це міста із цивільним життям, як от Слов’янськ, Краматорськ чи Дружківка - Альона навіть не хвилювалася. Бо звідти можна поїхати будь-якої хвилини - автобуси та поїзди курсують щоденно і за розкладом. Важче, якщо це міста, де майже не залишилось цивільних. Так, наприклад, Альона їздила у Куп’янськ.

Головною метою жінки було - частіше бачитись з чоловіком, мати змогу хоч іноді бути поруч.

Але не всі готові на такі хвилювання і ризики. І це також нормально.

“Я за те, що кожна сім’я відчуває, як треба саме їй. І це не про логіку, а про відчуття”.

Читайте також: З автобуса відразу в РАЦС. Як дружини військових їздять до коханих "на війну" ( Слов’янськ - Естонія - Харків)