• Головна
  • Разведчик Иван Журавлев: «Родина - она одна, она дана нам родителями, а мы эту землю должны передать своим детям и внукам»
год мира в Славянске
10:30, 5 липня 2015 р.

Разведчик Иван Журавлев: «Родина - она одна, она дана нам родителями, а мы эту землю должны передать своим детям и внукам»

год мира в Славянске

5 июля 2014 года над зданием Славянского городского совета был поднят государственный флаг Украины, который ознаменовал переход города под контроль украинской власти. Представляем Вашему вниманию интервью с Иваном Журавлевым - разведчиком Национальной гвардии, который изображен на легендарном фото после поднятия флага на крыше горсовета.

Иван Журавлев на момент 5 июля 2014 года значился разведчиком второго батальона Национальной гвардии Украины. Сейчас Иван служит в 131-м отдельном разведывательном батальоне Вооруженным сил Украины. Сам Иван Журавлев родом из Черкащины.

Интервью у Ивана мы взяли, связавшись через Skype.

Год мира в Славянске. Иван Журавлев: «Родина - она одна, она дана нам родителями, а мы эту землю должны передать своим детям и внукам» (фото) - фото 1

- Де вас застала, та з якого періоду почалась для вас війна?

- Для мене особисто війна почалась із травня місяця 2014 року. На початку травня я працював звичайним водієм, потім  пішов служити до Національної гвардії. Потім потрапив в другий батальйон Національної гвардії, який був направлений під Слов’янськ. Розмістили нас на блокпостах біля Слов’янська. Спершу були в районі Билбасівки, а потім перевили нас на Славкурорт. З цього періоду і почалася війна для нас. Незрозуміла на той час.

- З початку чи з кінця травня потрапили під Слов’янськ?

- В кінці травня, я прибув під Слов’янськ.

- Навколо заходження української армії у Слов'янськ багато чуток і багато чого незрозуміло. Чому терористи покинули місто? І що взагалі відбулося в перших числах липня під Слов'янськом?

- Мені припало служити в розвідці, тому ми часто ходили в саме місто Слов’янськ. Ще навіть тоді, коли були терористи у самому місті. Ми одягалися в цивільний одяг, проникали на територію самого міста. Ми пізніше представили наші розвіддані разом з тими, що були. Коли терористи покинули місто, вони полишали всі засоби свого зв’язку, і без них вже виходили зі Слов’янська. Коли ми познаходили їх мобільні пристрої, обробили з них данні, то вже було зрозуміло, що в них до цього часу були проблеми і з боєприпасами, і з забезпеченням. Тобто  з усім у них вже були проблеми. Лишатися у самому Слов’янську у них вже не було ніякої можливості, тому вони зробили такий вчинок, що неочікувано почали покидати Слов’янськ. Перед цим… Вони, до речі, покинули Слов’янськ неочікувано для самих «ополченців», тому що в той день, коли наші війська заходили в Слов’янськ, велика частина була залишена сепаратистів у самому місті. Коли вони виходили на блокпости, вони не знали, що їм робити в цій ситуації. Коли вони помітили, що нікого немає, це було неочікувано для них.

- Тобто це був неорганізований відхід?

- Напевно. Я так думаю, рядових бійців не поставили до відома. Свої основні війська вони вивили, а простих сепаратистів вони просто залишили, кинули просто так. Тому що, як раз перед тим, як заходити в Слов’янськ, я з самого ранку уже побував у ньому.

- Це було 5 липня?

- Так, п’ятого. Тільки розвиднилося, і я вже був у Слов’янську. І коли було виявлено, що основні сили вже покинули місто. Вони, до речі, перед цим з боєм проривалися до Краматорська, і вже потім звідси полями вони пішли на Донецьк. То з цими розвідданими я вернувся до командування і доклав. Ця інформація оброблялась. Але самі сепаратисти 5 числа були дезорієнтовані, вони не знали що робити. Я вже потім, коли виходив зі Слов’янська, то захватив з собою російський прапор, який був біля міськради.

- Це на сувенір?

- Так. Мені навіть було цікаво побачити їхню реакцію, що вони будуть робити коли я підійшов знімати прапор. Коли я його відкручував, підійшли вони і питають «Що ти робиш?», а я кажу «вас що, ніхто до відома не поставив?», вони кажуть, що ні. То я їм і кажу: «Значить вам не положено знати».

- А це де було? Де відбувалась ця подія?

- Біля міськради, де пам’ятник Леніну стояв. Я приїхав туди на велосипеді. Для маскування я брав великий мішок і купував хліб, щоб на блокпостах менше кидатися в очі. Тому на мене мало уваги звертали. І я цього прапора прикрутив до велосипеда і почав на ньому їхати через блокпости. Дивлюся, а на деяких блок постах виходили місцеві сепаратисти і розводили руками - не  знали що робити. Навіть один підійшов до мене і каже «Що нам робити?», а я кажу: «Звідки я можу знати, що вам робити? А що всі зробили? Втекли? Так і ви тікайте». Після чого, напевно, вони скористалися моєю порадою.

- А звідки зірвали прапор? Він був на бетонних блоках?

- Біля мішків, та де був великий той «ДНРівський» прапор, там збоку стояв цей маленький російський прапор, невеличкий.

Я його зняв. Ми з Василем Ковальчуком та з розвідданими прийшли до керівництва, доложили обстановку, котра склалася у Слов’янську. Ну а поки ці данні оброблялися, ми з Василем взяли український прапор, до речі, цій прапор, котрий ми підняли над адміністрацією, Василь Ковальчук приніс з Майдану. Ми вже підготували прапор, підписали на ньому – «Другий батальйон Національної гвардії» і коли підписували, вже побачили, що почала підходити колона військових, яка повинна була заходити в Слов’янськ. Вони вже готовилися входити, але не було зрозуміло звідки і куди зайти, тому що по мінних полях було багато розташовано і з їхнього боку, і з нашого. Вони вирішили скористатися нашими шляхами, де ми заходимо. І попросили, щоб надали допомогу завести цю колону. Ми з Василем цю колону по нашим шляхам, по яким ми заходили, минаючи мінні поля, які були вже розставлені, провели цю колону.

- Нам розповіли, що один з військових на легендарному фото загинув зоні АТО. Але потім з’явилось спростування. Як сталася така плутанина?

- Ні, ніхто з нас не загинув. Нещодавно з хлопцями зв’язувався.

- А в нас міф існує, що один з військовослужбовців, хто підіймав прапор загинув.

- Зараз я поясню, чому є така інформація. Після Слов’янська ми обороняли Савур-Могилу, і трималися ми там вже до кінця. Останній, хто покидав Савур-Могилу, це були ми з Василем Ковальчуком. Тоді з нами загинув Тимур Юлдашев, а журналісти, коли показували по телебаченню, чомусь сказали, що загинув Іван Журавльов з тих, хто підіймав прапор у Слов’янську і Тимур Юлдашев. Навіть не знаю, чому мене у список загиблих занесли, тому і вийшло, що начебто один з трьох загинув.

- Тобто усі в трьох живі здорові, Слава Богу?

- Так.

- Ще найголовніше, бо ми вже живого поховали. Слава Богу всі живі та здорові. Це найголовніше. Розкажіть, як відбувався сам процес заходу у міста, а потім підняття прапора на міськрадою?

- Ми коли прийшли, я так зрозумів, міліція теж була там, так само був міліціонер, який охороняв вхід до цього виконкому і він теж не знав що робити. Він одразу сказав: «Ми міліція, ми не залежно від того, яка влада в місті. Ми залишалися на своїх місцях». Цікаво виходить, вони ж міськвідділ міліції зі зброєю віддали. Ми, до речі, коли з колоною проходили, одразу до міськвідділу міліції зайшли. Ми всю міліцію пов’язали тоді. Цікаво було, куди вони зброю діли. Коли ж прийшли терористи, вони ж здали зброю їм. Нам було цікаво, де вони діли зброю.

А вони кажуть: «Вся зброя стоїть в боксах, на місці». Я кажу: «Цікаво виходить: вони вам зброю вернули і залиши вас на своїх місцях?», на що вони сказали, що виконували свої обов’язки, незалежно від того, яка влада в місті.

Ми їх до вечора відпустили. 

Хто зробив той самий знімок на даху міськради, коли ви підняли український прапор?

- Цей міліціонер, котрий лишився, ми взяли його з собою. Ніхто не хотів підійматися, бо не знали, заміновано приміщення чи ні. На скільки нам було відоме – можливе замінювання, тому ми прихватили з собою цього міліціонера, стали дивитися на його реакцію. Ну до 3 поверху він дійшов, а далі не зміг іти, ми його за собою потягнули. Коли піднялися нагору, то знімав Влад Волошин ще, а цей легендарний знімок ми попросили зробити цього міліціонера, щоб він нас і сфотографував.

- Може у вас є якесь послання до жителів Слов’янська?

- Десь за неділі дві до звільнення міста мені стало так соромно за озброєнні сили наші, та і за всіх… Коли до нас приходила бабуся на блокпост, приносила нам ягоди. Ми питали «вам, напевно, ці ягоди потрібніші, бо світла не має, магазини не працюють». А вона каже: «У мене більше нічого немає, тільки ягоди є. Я можу вам хоч щось дати».

Ми їй продукти дали, на наш блокпост якраз хлопці з Тернопільшіни привезли продуктів і сказали ми цій бабусі: «Беріть, що вам треба, а то віддайте мирним жителям. Тільки скажіть, що це від бандерівців, просто пороздавайте людям». Ми погодилися до цієї бабусі продукти передати, щоб вона людям роздала. І так стало соромно, коли ми прийшли до неї і дідусь її, як побачив, що ми зі зброєю прийшли і як вискочить, почав кричати: «Чому ви сюди зі зброєю прийшли? Чому ви тут ходите, тут немає сепаратистів, ідіть в Слов’янськ. А якщо не можете, дайте мені зброю я сам піду звільняти, не можу більше на це дивитися».

Ось тоді дійсно було соромно за всіх наших. Якби спочатку були якісь радикальні міри, то мабуть не було б ні Донецька і нічого-нічого. 

Тому до жителів таке побажання. Не бути байдужими, незалежно від того, хто буде при владі, і відстоювати свої інтереси. Батьківщина – вона одна, вона дана нам батьками, а ми цю землю повинні передати своїм дітям та онукам. І вона ніколи не була російською. Якщо подивитися, то Росія нікому нічого хорошого не зробила. У нас є шанс вибратися з цього. Чому так люди по байдужому до цього відносяться? Я не розумію. Тому, слов'янці, не будьте байдужими.

Читайте также:

Разведчик Василий Ковальчук: «Главное не опускать руки и двигаться вперед. Если мы все вместе объединимся, то сможем изменить эту страну»

Военный корреспондент Влад Волошин: «Желаю, чтобы сыновья и дочери Славянска никогда не знали, что такое война»

#Славянск #новости #освобождение #ВСУ #флаг #исполком #горсовет
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...