Нове життя після втрати дому: історія багатодітної мами з Краматорська (ВІДЕО)

Історія Ольги Москаль — це не лише про вимушений переїзд із Краматорська на Львівщину, а й про силу змінювати життя з нуля заради дітей. У березні 2022 року вона разом із родиною поспіхом залишила дім, рятуючись від війни, без чіткого плану та розуміння, що чекає попереду. Попри труднощі з житлом, роботою та навчанням дітей, Ольга змогла не лише адаптуватися, а й опанувати нову професію та знайти себе в іншій сфері. Сьогодні її родина поступово вкорінюється на новому місці, будує нове життя і доводить: навіть після втрати звичного світу можна знайти сили рухатися далі.

Ольга Москаль — багатодітна мама з Краматорська. На Донеччині вона займалась манікюром та педикюром. 

“Краматорськ — це велике промислове місто. Дуже чисте. Мені подобались парки в Краматорську. Часто з дітьми гуляли в парках. За містом виїжджали на блакитні озера. Всі на Донеччині їх знають. Святогірськ, Лавра. З Краматорська я виїхала в березні 2022 року. Збирались дуже швидко. Було все незрозуміло, була паніка… Якісь необхідні речі, швидко склали з собою в валізку документи, сіли в машину і все, і ми поїхали”, — пригадує жінка. 

Добирались досить довго. Тоді були черги на заправках, на блокпостах, в банкоматах не було коштів. В магазинах все розмітали з полиць. Ольга зізнається, тоді був такий період, що зрозуміли: в Краматорську нема сенсу лишатись й треба їхати далі. Туди, де безпечно для неї та дітей. 

Читайте також: Від Донеччини до Трускавця: історія переселенця, який не зупинився і будує нові можливості (ВІДЕО)

Їхати вирішили на Захід України, на Львівщину. Приїхали в Стебник. 

“Тут у мене була родичка чоловіка. На жаль, вона вже померла… Ми одразу пішли в ЦНАП, в соцзахист, кудись оформилися. Почали шукати житло, де ми могли б хоча ніч переночувати. Таких, як ми, було багато, житла - нема. Навіть в школу приходили, а вона переповнена, сплять на підлозі всі, немає десь навіть куточка, де можна зупинитись на одну ніч. І почали просто їхати вулицею і питати у людей, де можна зупинитись. І таким чином ми знайшли собі житло”, — продовжує Ольга Москаль.

На тій квартирі родина з Краматорська прожила два місяці. Потім їм порадили звернутися в один гуртожиток, де залишається й досі.  

“Складнощів з поселенням не було. Єдине, що гуртожиток був переповнений. Нам виділили на родину дві кімнати, тобто ми по три людини жили в одній кімнаті. Зараз ми живемо вже по дві людини на кімнату”, — каже краматорчанка.

З сусідами по гуртожитку, зізнається Ольга, товаришували, підтримували один одного. Адаптувавшись на новому місці, вона запросила до себе маму. Побачивши умови, жінка також погодилася на переїзд із Донеччини. 

“Зараз мама допомагає мені з дітьми, поки я на роботі: водить їх на гуртки, готує їм сніданки. Коли я приїхала в Стебник, одразу працевлаштувалася — буквально за два тижні знайшла роботу в місцевій перукарні, де працювала майстром манікюру. Але, порівнюючи свій дохід у Краматорську і Стебнику, я зрозуміла, що різниця відчутна, навіть попри трохи інші ціни на послуги. Мені стало некомфортно працювати за таку зарплату, тому я вирішила розвиватися далі й перекваліфікуватися. Я вивчилася на масажиста: у сусідньому місті є чудова школа масажу, де я пройшла тримісячний курс. Після цього влаштувалася на роботу в курортному містечку Східниця”, — веде мову краматорчанка.

На той час діяла хороша програма для переселенців: навчання було безкоштовним, а початківців забезпечили всім необхідним: масажними столами, обладнанням, маслами. Фактично дали повний набір для старту в новій професії.

Коли родина Ольги Москаль тільки приїхала, діти продовжували навчатися онлайн у краматорській школі. Водночас їх записали й до місцевого навчального закладу. У результаті вони змушені були вчитися одразу у двох школах, що виявилося надто складно. Намагалися все встигнути, але постійно виникали труднощі: ламалися телефони, а техніки майже не було — ні комп’ютерів, ні ноутбуків. Спочатку розбився один телефон, потім інший — це лише ускладнювало ситуацію.

Читайте також: “З однією валізою і двома дітьми за руку”: історія Мар’яни з Добропілля, яка почала життя з нуля у Дрогобичі (ВІДЕО)

Зрештою жінка прийняла рішення залишатися тут і поки не повертатися до Краматорська. У вересні 2022 року діти вже остаточно перейшли на очне навчання в місцевій школі.

Зараз вони добре вчаться, беруть участь в олімпіадах і повертаються з призовими місцями. Активно долучаються до громадського життя: зокрема, одна з доньок брала участь у хакатоні, де разом із командою виграла грант на створення волейбольного майданчика для міста.

Для швидшої адаптації родина Москаль зробила акцент не лише на школі, а й на позашкільній активності. Діти почали відвідувати гуртки, знайомитися з місцевими, будувати нове коло спілкування. Молодший син займається боксом, донька — цирковим мистецтвом, старша відвідує тренажерний зал і грає у волейбол, середній син також поєднує бокс і волейбол.

Попри те, що умови проживання у гуртожитку комфортні і є все необхідне, повністю відчути себе “вдома” поки не вдається. Тут добре ставляться, але немає того відчуття власного простору і господарювання, яке було у рідному домі.

Діти адаптувалися значно швидше — у них з’явилися друзі, і вони дедалі рідше згадують попереднє життя. Для дорослого цей процес складніший.

Головним пріоритетом залишається безпека. Саме тому повернення до Краматорська наразі неможливе: там небезпечно, немає звичного ритму життя, обмежені можливості для роботи, навчання і навіть простого відпочинку. Виїзд із міста також ускладнений.

Адаптація на новому місці не обходиться без труднощів, і вони час від часу виникають. Втім, є розуміння, що ці виклики тимчасові. Тут є можливості й перспективи, які дають змогу рухатися вперед і поступово долати всі труднощі.