• Головна
  • «Керамічна візитівка» крізь віки. Або коли Слов’янськ став містом гончарів та кераміків
17:14, 31 серпня 2020 р.

«Керамічна візитівка» крізь віки. Або коли Слов’янськ став містом гончарів та кераміків

«Керамічна візитівка» крізь віки. Або коли Слов’янськ став містом гончарів та кераміків

«Кераміка – візитівка Слов’янська». Чули таку фразу? Давайте спробуємо розібратись, як глибоко в історію вростає коріння керамічного та гончарного промислу Слов’янська.

Якщо спитати старожилів, що вони знають про кераміку та гончарство у Слов’янську, то вони скажуть, що тут завжди були керамічні цехи, та й багато хто просто робив глечики на гончарному колі. А завжди – це як довго? Це ми і спробували з’ясувати. Допоміг нам у цьому Слов’янський краєзнавчий музей, а також додаткову інформацію нам надала Центральна міська бібліотека.

Від глибокої давнини до Торської фортеці

На території Слов’янська знаходяться великі родовища тугоплавких та гончарних глин. Це ідеальна сировина для керамічного та гончарного виробництва. Гончарні вироби з’явилися на Слов’янщині разом з першими поселеннями, а саме за кам’яної доби.

Перший глиняний посуд з’явився в епоху неоліту. Його виготовляли ручним способом, тобто ліпили.

У бронзову добу посуд еволюціонував, але принципи його виготовлення залишилися такими ж. Також почали виготовляти не лише кухонний чи господарчий посуд, а й культовий (хлібці, зооморфні та антропоморфні статуетки). Орнаменти робили за допомогою відбитків шнура та штампу.

За часів залізного віку скіфи, що проживали на нашій території, зробили новий крок у виготовленні посуду − застосували ручне і ножне гончарне коло. Основні принципи гончарного виробництва, закладені в ті часи, досі діють.

Гончари Торської фортеці широко використовували штамп для оформлення столового посуду. Весь посуд виготовлявся за допомогою гончарного кола. На території міста нараховувалося більше десяти гончарних майстерень, що розташовувалися фактично на одній вулиці, вона й носила назву Гончарна (нині вул. Світлодарська).

Читайте:Когда Славянск стал Славянском или альтернативный День города

Дореволюційний та радянський період

Книга «Славянск. Историко-публицистический очерк» каже, що в 1892 році товариство порцелянового та фаянсового виробництва Кузнєцова-Ессена побудувало на північно-західній околиці Слов’янська фабрику з виробництва порцелянового посуду. На цьому підприємстві працювало 1100 людей, серед яких було 16% жінок, 22% підлітків, 1% дітей. Зазначається, що умови праці на порцеляновому заводі були важкі. Пил в цехах викликав професійне захворювання – туберкульоз. Основним двигуном робочого були ноги, котрі приводили в рух гончарне коло.

У 1901 році акціонерне товариство Дзевульського та Лянге побудувало у Слов’янську фабрику теракотової плитки. До 1914 року на підприємстві випускали 400 тисяч квадратних метрів плитки на суму 1 мільйон рублів на рік. Склади продукції підприємства були відкриті в Києві, Москві, Одесі, Полтаві та Катеринославі (нині Дніпро). Продукція отримувала різні нагороди на міжнародних виставках. У зв'язку з революцією 1917 року підприємство в Слов'янську було націоналізовано. Після закриття виробництва фабрика фактично переїхала в Опочно.

Читайте:Дзевульский и Лянге. История, которая объединила Славянск и Опочно

Але заводами та підприємствами історія не обмежується - були у Слов’янську і поодинокі генії. Книга «Город у соленых озер» розповідає, що скульпторка-керамік зі Слов’янська Наталія Максимченко (1916-1978) була досить відомою в Радянському союзі та за кордоном. Наталя Олексіївна народилася у місті Слов'янську у 1914 році у родині робітника. Закінчила Московський державний художній інститут ім. Сурікова і отримала кваліфікацію "художника-скульптора". 

Діапазон творчості художниці – від порцелянових сервізів та скульптурних груп до важких ваз, свічників та облицювальної плитки. Художниця брала участь у виставках в Празі, Вені, Парижі. У фондах Слов’янського краєзнавчого музею зберігається більше 400 її творів.

Сьогодення: керамічні форуми та криза

Сучасні слов’янські кераміки створюють утилітарно-декоративні вироби, монументальні твори; вироби з теракоти, порцеляни, шамоту. Створюють елементи інтер’єру та екстер’єру – вази, кашпо, панно, скульптурні композиції, паркові скульптури. Останні, до речі, один з пріоритетних напрямків. Скульптури створюються переважно портретні та анімалістичні.

Майстри продовжують використовувати гончарне коло, щоб створювати по-справжньому народні вироби.

У 2001 році в Слов’янську відбувся керамічний форум. Тема – «Слово о полку Ігоревім на землі Слов’янській». З цього приводу на Слов’янському курорті був створений парк з 21-ї керамічної скульптури. Зараз цей парк знаходиться у занедбаному стані, багато скульптур вже пошкоджені, але на ці унікальні вироби ще можна подивитись.

У 2018 році у Слов’янськувідбувся міжрегіональний керамічний симпозіум, де майстри зі Слов’янська та Івано-Франківська демонстрували свої роботи та розповідали про традиції місцевого ремісництва.

Останні два роки керамічна галузь міста переживає не найкращі часи та перебуває у кризі. Так, наприклад, для цехів постійною є проблема великих тарифів за електроенергію, через що доводиться скорочувати об’єми виробництва або просто закривати його.

Читайте:Електроенергія та кераміка Слов'янська. Що на що впливає та куди йдуть гроші

Але поодиноке гончарство та керамічні приватні підприємства продовжують існувати. Поки що жодні економічні складнощі в нашій країні не змусили повністю зникнути «Візитівку Слов’янська».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов'янськ #новини #історія #кераміка #гончарство #гончари #керамічна галузь
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...