Нові вірші про війну

Великі сплески емоцій і подій - це завжди поштовх до творчості. 

Ми вже публікували підбірку віршів про війну:

Вірші про сучасну війну в Україні - до Дня поезії 2022

Павло Вишебаба. ф а н т о м н і б о л і

На Донбасі міста не прокинуться від сирени,

їх покинули люди, як кров залишає вени,

їх відрізали скальпелем фронту супроти волі, кожен з нас відчуває у тілі фантомні болі.

Ми вдивляємось в бік знерухомленої кінцівки, але поки лише через оптику, лиш прицільно.

Не у білих халатах — у формі з брудними літерами тут країну зшивають голками крупнокаліберними.

Український світанок зійде над Донецьким кряжем,

хтось із нас неодмінно до ночі в цю землю ляже.

Тільки думка майне, як заправиш в ріжок набої,

що ти жив, як простий чоловік, а помреш, як воїн.

Людмила Горова

Привіт. Шо там, як ти там, Боже?

Та знаю, чувак, бути цього не може:

Я в тебе не вірю, і опа - «привіт».

Ну, бачиш, такий дурнуватий цей світ.

Його, кажуть, ти створив, нібито? Ні?

Із глини чи ше там якоїсь дурні.

Ти думав, скажи мені чесно, чувак,

Що все воно скотиться в лютий бардак?

Що «око за око» і «брат проти брата» -

Фігня поруч з тим, що от, нам розгрібати?

Ну, ладно. Не парся. У мене питань

До тебе немає, бо я без вагань

Відколи себе пам‘ятаю і доти,

Поки я ще тут - то твоєї роботи

Цуратись, ховатись - ну зовсім не звик.

Як там у вас кажуть? «Блажен чоловік..»?

Я, Боже, усе, що хотів - усе маю.

Не прошу собі, не очікую раю.

Мені - як іде, знаєш, норм все і ок.

Прошу за старих. За дітей і жінок.

За птицю й худобу. За псів і котів.

За хлопців своїх, хто з Бахмутських боїв

Так хочуть живими вернутись додому.

Вони ж в тебе вірять крізь розпач і втому.

І в мене. Вони мені всі - як брати,

А ти - ти ж дивися, їх не підведи.

Наш медик - не вірить. Ти знаєш, авжеж.

Але і за нього прошу в тебе теж.

Чувак…Ти що, плачеш?.. Та ладно. Ну, ось..

У очі дивись! Я сказав - прорвемось!

Сергій Жадан

Так світло зранку. Прозоро навіть.

Сотенні містечка з армійським побутом.

Зима розколюється навпіл,

повітря нагрівається повагом.

Небо тихе в своєму безсонні.

Птахи, немов їх комусь нав’язали.

І поля мерзлі, наче долоні

малого, що довго стоїть на вокзалі.

Дорослі люди з вчинками їхніми -

дивними вчинками, химерними вчинками.

Ранковим потягом за ним не приїхали -

слід тепер чекати вечірнього.

Чергові, що залишились єдиними.

Зима, що була непростою затією.

Час вимірюється не годинами -

вимірюється теплом і надією.

На додаток, публікуємо вірші наших журналісток Лідії Хаустової та Вікторії Повержук.

Вікторія Повержук

Ма, чуєш, тут так вогко,

Туман повзе під куртку,

Зовсім немає снігу,

Річку не бере крига.

Ма, шия завжди в теплі,

Ношу светри білі,

Готую сама собі,

Ставлю якісь цілі.

Питаєш, що прислати,

Светр, сукню чи халати,

Ховаєш в одязі шоколад -

У мене вже цілий склад.

Краще сама їдь,

Поруч посидь

Просто тут будь

Хоч якусь мить.

Тобі б тут сподобалось,

Нам би тут мріялось

І на мить здалось,

Що все наснилось.

Я б хотіла тебе забрати

Кудись геть за Карпати,

Щоб тобі більш не плакати,

Не купляти міцні препарати.

Ма, ну яке кохання?

Яка ще сім'я?

У мене врешті є

Тільки лиш я.

Я не доросла, ні

І всі мої сни пусті

Такі беззмістовно наївні,

Такі дитячі й дурні.

Ма, я б тобі показала

Місцеву органну залу,

Різних пам'яток навалу

І як небо на гори впало.

Ма, я все тут мрію

Про твій м'ятний чай,

Про довгі розмови ночами

І твоє "я і так все вмію і знаю".

Ма, я не хворію, ні,

Просто думки якісь сумні,

Просто очі втомлені,

Просто не вистачає тебе мені.

Лідія Хаустова

Ми всі сьогодні - Маріуполь,

Розбиті поверхи Дніпра,

Загиблі діти Запоріжжя

І Краматорська дітвора.

Ми всі - той крик в хвилину тиші,

Той гул ракет, шо б‘є по нас,

Сліди шагів у роздоріжжя,

Ми - Крим, Херсон, Ірпінь, Донбас.

Ми - запах випалених квітів,

Ми - вікна, що давно без скла,

Ми віримо у Збройні Сили,

Що захищають нас від зла.

Ми - вічна пам‘ять про полеглих,

Ми - фото із страшних часів,

Які прийшли по наші душі…

І шепіт наших голосів.

Ми всі є сіль із Соледару,

Шампанське, що зродив Бахмут.

Ми всі - частини України,

Яка звільняється від пут.

Шляхи, на жаль, политі кров‘ю,

Чи віриш ти у це, чи ні,

Але ми всі зродились знову.

Бо Україна у вогні.